з одного приміщення в інше і не заважати жінкам вільно спілкуватися між собою.
Коли настав дев’ятий місяць і дерева вкрилися яскравим багрянцем, здавалося, що немає на світі гарнішого саду, ніж перед покоями Імператриці-дружини. Одного вітряного вечора, розклавши на кришці від скриньки різноманітні осінні квіти й багряне листя, вона відіслала їх Мурасакі, пані Весняних покоїв. Її посланниця, висока дівчинка-служниця в темному нижньому одязі, який визирав з-під кількох шарів верхнього, світло-пурпурового кольору і короткою червоно-брунатною накидкою, спритно пройшла по галереях, коридорах і дугоподібних містках. Звичайно, вона не зовсім годилася для виконання такого відповідального доручення, але, видно, Імператриця не змогла знехтувати її миловидністю. Судячи з усього, ця дівчинка звикла до служби в найповажніших родинах. Вона була набагато гарнішою від інших і вирізнялася витонченими манерами.
Ось що написала Імператриця:
«З вітром передаю
Із дому свого
Жменьку листя багряного
У Ваш сад,
Що ніяк не діждеться весни…»
Цікаво було спостерігати, як молоді служниці навперебій вихваляли зовнішність посланниці Імператриці.
Поклавши на кришку скриньки трохи моху, а зверху на нього кілька камінців, що мали зображати дикі скелі, пані Мурасакі прив’язала лист-відповідь до гілочки п’ятиголчастої сосни:
«Ваше листя багряне
Таке легке, що вмить
Його вітер зриває.
Більше мені до душі припадає
Яскравість сосни, що між камінням зросла…»
Уважно придивившись до «сосни, що між камінням зросла», жінки Імператриці помітили, що вона рукотворна і зроблена з великою майстерністю. Милуючись нею, Імператриця була вражена смаком і швидкістю, з якою надійшла вишукана відповідь. Прислуга також нетямилася від захоплення.
«Мені здається, що в листі Імператриці про багряне листя начебто міститься їдкий натяк, – зауважив Ґендзі. – Вам треба гідно відповісти їй, коли настане пора весняного цвітіння. Тепер не варто принижувати красу багряного листя, бо можна прогнівати Тацуту-хіме[31]. Відступивши зараз, ви перейдете в наступ пізніше, коли весняні квіти візьмуть вас під свій надійний захист». Ґендзі здавався зовсім молодим, людиною нев’янучої краси. Він щиро радів, що в цій чудовій садибі жінки можуть щасливо жити, довірливо обмінюючись листами.
Жінка з гірської садиби почекала, поки інші мешканки будинку на Шостій лінії не розмістилися у приготованих покоях, а потім переїхала сама зі скромністю, яка відповідала її низькому становищу. Сталося це десятого місяця.
Оздоблення призначеної їй частини будинку виявилося не менш розкішним, ніж у решти жінок. Почет також був не менш пишним. Ґендзі сам подбав про це, думаючи передусім про майбутнє дочки.
