цей чоловік, такий, що Олексій лише у фільмах про стахановців і подолання нових п’ятирічок бачив такі неприродні широкі усмішки, у вишиванці? Чому? Чому він сам розмовляє здебільшого російською, а українською тільки в маминому селі та з недалекими громадянами з провінції, які завжди говорять українською та яких через це заведено вважати простаками й неосвіченими людьми? Чому?
Чому, або навіщо? Але то питання наступного десятиріччя.
Чому, або адже? Адже що? Адже так треба? Так заведено? Бо так є, і не став дурнуватих запитань? А ці запитання справді дурнуваті, чи просто незручні?
Однак, шановні, будьмо відвертими: слово «незручний» з’явиться щодо справді таких запитань дуже не тоді. Себто – не скоро. А тоді оце німе запитання (до самого себе) п’ятнадцятирічного юнака було несподіваним і смішним. Воно його спантеличило. Тяжко було нести отой пейзаж усесвіту, котрий склався з пазлів персонально для нього перед будинком Роліту. Ой як тяжко…
Дядько, що виходив із Роліту, – то був Микола Бажан власною персоною. Колись йому дали ордер на розкішні апартаменти у цьому новому будинку товариства літераторів, що розташовувався на вулиці Леніна і котрий називали «панським» за те, що у квартирах навіть була кімнатка для челяді, однак не було повноцінної кухні. Передбачалося, що творча еліта їстиме в їдальні літераторів, а кухня їм потрібна хіба що для того, щоб скип’ятити воду в чайнику на індійський чай, чи як той порошок називався, що почали завозити в маленьких картонних коробочках?
Бажан як раз думав про той випитий свій вранішній чай. Однак не в Роліті, з котрого він ще наприкінці сорокового року переїхав у нове житло з новою дружиною. Йому хотілося десь спробувати справжній запашний чай, як той, що він пив, якось побувавши в Англії[11]. Проте він міг хіба що про це мріяти. Головне – нікому не казати. Тс-с-с… «Можна ж якось і самому щось таке стелепати? Хіба ні? Куплю чай. Краще у Львові, заграничного. Насиплю в чашку заварки повну ложку… – Розмірковував собі письменник. – Ну або попрошу Пантелеймоновича звідти привезти. Це ж його, здається, направили від спілки відкривати урочисто обласну бібліотеку? А в мене вийде так само, як у Лондоні? Чи вони все ж таки той свій легендарний чай якось інакше заварюють? Ну, молока наллю…». Він пройшов повз юнака з палкими очима, що проводжав його слід і все розмірковував про суто побутові проблеми. Бо ніякої челяді в його колишній ролітівській квартирі, котру він залишив першій дружині, не було, а кімнату для неї було віддано племіннику колишньої дружини, котрий приїхав до Києва вступати на інженерний. І навіть мансардою, великою й просторою він ніколи не користувався. Бо ще на перших ролітівських зборах мешканців управдомша оголосила, що «згори» прийшла рознарядка віддати всі мансарди жильців під художні студії зубожілим митцям пензлів і фарб.
Потім Бажан розмірковував, чи варто на ролітівських зборах підтримати пропозицію секретаря президії спілки позачергово друкувати збірку поезії
У 1946 році М. Бажан був представником делегації УРСР на засіданні сесії Генеральної асамблеї ООН у Лондоні і вимагав від Заходу видати СРСР С. Бандеру як «воєнного злочинця».
