кохав би він мене, якби не вважав талановитою?
Розділ третій
Кревність
Глибочезне благотворне значення для розвитку національної культури кожного радянського народу мала і має велика російська культура – передова культура всього людства.
Будучи одною з трьох галузей могутнього східнослов’янського древа, український народ завжди відчував свою нероздільну єдність з російським…
Возз’єднання з Росією врятувало український народ від смертельної загрози з боку польських феодалів і турецько-татарських грабіжників…
Український народ розуміє, яка прозорлива історична мудрість закладена в словах великого Леніна: «При єдиній дії пролетарів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути й мови».
Кревність народів – це та чудово-чудернацька омана, котру зусібіч штовхали до громадянського стравоходу, аби легше святкувалося трьохсотріччя возз’єднання України з Росією. А простіше кажучи – поглинання Росією України.
Я нагадаю вам, чому в мене така стравонепрохідність совку. В сорок шостому, коли я народилася від двох непересічних особистостей: одна полишила свій рідний Берлін, другий – тоді ще не позбавлений своїх регалій, двічі герой Радянського Союзу, її з того Берліна таємно вивіз на особистому літаку свого комрада… І тут я не знаю, як краще продовжити. Давайте коротко? Мама вмерла на етапі до Сибіру, батько став тихим і пригніченим. Ні, не пив, хоча ледь сам не потрапив до ГУЛАГу, благо той товариш, котрий позичав півтора року до того свій літак, аби він перевіз німкеню до Києва, допоміг. Однак батько причаївся. І то через свою внутрішню силу. Ось я, наприклад, не знаю, що б зробила і як би повелася, якби мене позбавили всіх заслужених нагород і відібрали квартиру в центрі. Я не знаю… Так чи інакше, мені досить і того, що я народилася в цій неповній і недовго, але все ж таки щасливій родині. Спостерігала за батьком від свого народження.
Я ненавиджу ідеологію Радянського Союзу. Це щось уроджене, як ви розумієте. В мене питання інше: чи багато таких, як я, в сімдесят другому? Гадаю, трохи менше ніж таких, як я, в п’ятдесят четвертому. Бо все забувається. Стирається з пам’яті… Народжуються нові громадяни, котрі не знали чотирьох років війни, не знали голодоморів… А махина совку не переламала всі їхні кістки, і вони собі думають: «Ну навіщо я буду чинити супротив, якщо можна жити й без того? Собі ж дорожче». І це справді так. Не бачу сенсу всім страждати й переносити біль інших на себе. Імплікувати й рефлексувати. Своя хата з краю. Та й справді, чого вже там?.. Адже на всі тривоги й печалі вселенські тебе одного не вистачить. Треба обирати.
У глобальному сенсі, за великим рахунком, є кармічне минуле й теперішнє кожного індивіда, та не варто, шановні, чуєте? Зовсім не варто уособлювати себе з
