rel="nofollow" href="#n12" type="note">[12].
Пізно ввечері батько, котрий саме прийшов додому, взагалі на його запитання про українських письменників кілька разів кліпнув і коротко відрізав: «Забудь. То небезпечні невдахи». Звісно, якби Геннадію Петровичу тоді сказати інакше… Пояснити, що то просто невдахи, і бути одним із них – небезпечно. Так ні ж… Сказав майор саме те, що сказав. Бовкнув.
І тут Олексію після фільмів про розвідників почали ввижатися пригоди. Небезпечні невдахи, себто літератори насправді перетворилися ледь не на шпигунів або льотчиків-диверсантів із фільмів щонайменше.
…Наступного дня після останнього уроку ненависної йому математики він побіг до того будинку, щоб подивитися, хто ще в нього входить і виходить.
Роліт на початку був і справді вершиною-величиною. Але вже лубочною. Олексій цього, звісно, не знав і не міг знати. І не лише через вік, а й через те, що пропаганда працювала ідеально. Може, й найкраще з усіх систем Радянського Союзу, завдяки чому той і міг існувати.
Так ось, будинок робітників літератури завжди був лубочно-підконтрольною вершиною, після того як до влади прийшов пахан Сталін. Ну тобто від самого початку свого існування в тисячу дев’ятсот тридцятому році. Насправді Роліт – перший конструктивістський будинок, доведений із первісного проєктування Костирка та Кричевського[13] майже до буквальної коробки – почали заселяти мешканці на початку грудня тридцять четвертого. Але ж спочатку був збудований харківський будинок літераторів «Слово» – прямий пращур першого Роліту, з якого почали знищувати митців. З нього почалося Розстріляне Відродження, адже до 1938 року було репресовано мешканців сорока квартир із шістдесяти шести. І якби не перенесли столицю з Харкова до Києва, то невідомо, чи добудували б вічно заморожене будівництво першого Роліту. А так… Деякі з тих, хто вижив, харківських письменників остаточно перекваліфікувалися на оспівувачів радянської системи й переїхали до Києва. Так би мовити, долучилися до новоствореної столиці. Знову під ковпаком, аякже.
Адже Сталін, як і будь-який дракон, не поважав ні варіативності, ні ініціативи та всього, що із цими поняттями пов’язаного, тобто – творчості. Ба більше, боявся й рубав на кореню. Однак, звісно, мали бути українська мова, українська література й українські літератори. В кожній республіці свої. Якісь там… І навіть періодика, і навіть радіо, і навіть вишиванки. Та нехай будуть. Головне – ніякої самодіяльності. Все за планом. П’ятирічним. Та будь-яким. Субординація. Адже це, кузькіна мать, не ринкова економіка, то чого пнутись? Основна мета – збереження усталеного порядку.
Збереження усталеного порядку. Лібералізм – геть. Конструктивний лібералізм і того страшніше. Натяк на націоналізм – підозра в зраді. Націоналізм дорівнює – табори. І можна тільки просто сільську українську мову. Просто луб’яну.
Ви можете говорити українською і навіть повинні на
Архітектурний проєкт у стилі модного тоді конструктивізму склав видатний зодчий В. Кричевський разом зі своїм учнем П. Костирком.
