який назавше заступить собою її земну й грішну подобу.
– Дозволь, Луко, взяти це творіння з собою в далеку дорогу, – попросив Тома, коли ізограф закінчив роботу.
– Візьми. Хай буде з вами Матір Божа.
І вийшов Тома із світлиці, не глянувши на Маґдалину, й вона не підвела очей на нього. Потім вийняла з кишені фартуха важкий мішечок й подала Андрієві.
– Це на викуп Матея… Тут усе, що я зберегла, що кинули люди в карнавку: двісті срібних динарів і ті дві лепти, які пожертвувала на добрі діла Божа жінка Анна ще при Христові в притворі храму, а ніхто з них не скористався. То вона на Матея сказала віддати…
На другий день вранці апостоли прощалися з Марком і – в білих турбанах, у чорних туніках й личакових сандаліях, з палицями в руках – покинули, можливо, назавше Єрусалим: рибалка Андрос, син Йони з Вітсаїди, який до зустрічі з Месією вчився у Хрестителя – предтечі Ісуса, й хлібороб Тома – учень есеїв, котрі волаючого в пустелі Йоана месією вважали. Обидва в одній школі вчилися, проте однодумцями не стали: Андрій з першої зустрічі визнав Ісуса Спасителем і став апостолом первозваним, а Тома, апостол останній, всі три роки навчання в Ісуса промучився в роздумах – хто ж справжній месія: Йоан, який змивав з людей гріхи йорданською водою, чи Ісус, який очищував народ од скверни незримим Духом Божим?
Відчужені між собою й мовчазні, зійшли вони від домівки власника Гетсиманського саду вузькою вуличкою в долину річки Кедрон, що відділяла місто від Єлеонської гори й текла, пересихаючи, на схід до Мертвого моря, а на північ від неї стугоніла, спинаючись угору, важка брукована дорога до Іродової брами – першої з дванадцяти, які впускали до міста й випускали з нього синів дванадцятьох колін Ізраїля.
Апостол Андрій, який походив з найвищого гебрейського коліна Леві, мав право перед дорогою, згідно з Торою, помолитися в цій брамі Господові й бути вислуханим, а ісраеліми, з колін нижчих, мусили шукати кожен свою; хто ж не знав, з якого він коліна, як це було з Томою, проходив крізь тринадцяту хвіртку як упосліджений і Богом забутий.
Проте Тома пішов з Андрієм, щоб осінити й себе перед дорогою молитвою первозваного апостола, й коли Андрій творив молитву, вдивлявся в хатину Марка, де в ній під п’ятнадцятий день нісана[2] зібрались було апостоли на пасхальну вечерю. Вдивлявся і ще раз осмислював суть таємничого пасхального дійства, яке перемінило спосіб думання не одного лише Марка (котрий у ту ніч із завзятого фарисея став послідовником Христа), а й усього людства: Тайна вечеря примусила людей шукати нових святощів або ж глибше вникати в суть старих, заскорузлою мервою догматики пойнятих.
…У середу, перед першим днем опрісноків, до Єрусалима напливло багатолюддя паломників на Пасху, що розпочиналася в п’ятницю, і злякався первосвященик Кайяфа, що на сам Песах[3] може вибухнути бунт
Березень-квітень.
