зі щирим сподіванням у душі, що після каяття нараз забуяє цвітом сухий штурпак, тоді ж, як під моїми ногами дружно розпускаються троянди, фіалки та мирта, та вам не дано відчути їхніх пахощів. Що ж, задихайтеся у своїх північних туманах і димах християнських кадил; дайте нам, язичникам, упокоїтися під каміняччям, під лавою; не відкопуйте нас! Не для вас будували Помпеї, наші вілли, наші купальні та храми! Вам не потрібні жодні боги! Нам холодно у вашому світі!
Мармурова красуня закашлялася і щільніше обгорнула плечі темним соболиним хутром.
– Красно дякуємо за класичну лекцію! – озвався я. – Але ви не можете заперечувати того, що чоловік і жінка у вашому веселому сонячному світі, так само, як у нашому, туманному, за природою вороги; що кохання лише на короткий час поєднує їх в одне ціле, в істоту з єдиним помислом, єдиним відчуттям, єдиною волею, щоб згодом ще більше роз’єднати, і – це ви знаєте не згірш за мене – той, хто не зуміє взяти гору, дуже швидко відчує на своїй шиї ногу іншого…
– Зазвичай, це – нога жінки на шиї чоловіка, – глузливо зауважила пані Венера. – Про що ви, знову ж таки, знаєте не згірш за мене…
– Ваша правда, тому я не створюю собі жодних ілюзій…
– Треба гадати, що тепер ви мій раб без ілюзій, і я можу топтати вас без жалю?
– Мадам!
– Хіба ви ще мене не знаєте? Так, я жорстока – якщо вже так вам до смаку це слово – хіба ж не маю права такою бути? Чоловік жадає, а жінка – жадана; оце й уся, однак вирішальна, перевага жінки. Природа віддала чоловіка їй на поталу за його хіть, а жінці, яка не зуміла зробити чоловіка своїм лакеєм, своїм рабом, своєю іграшкою, зрештою, щоб потім легко, потішаючись, його зрадити, просто бракує розуму.
– Але й принципи у вас, шановна! – вибухнув я, щиро обурений.
– За ними – тисячолітній досвід, – насмішкувато відповіла богиня, перебираючи білими пальчиками темне хутро. – Що відданішою задемонструє себе жінка, то швидше протверезіє від кохання чоловік і стане владним самодуром. І навпаки: що жорстокіше й зрадливіше вона поводитиметься, що більше збиткуватиметься з чоловіка, що фривольніше гратиметься його почуттями, що менше виказуватиме милосердя, то пекельніше розпалюватиме його жагу – він буде обожнювати й кохати її усім серцем. Так було споконвіку, від Гелени та Даліли аж до Катерини II та Лоли Монтес.
– Не можу заперечувати, – відповів я. – Найзвабливішим для чоловіка є образ прекрасної, пристрасної, жорстокої деспотки, яка заради примхи погордливо й без жалю міняє своїх коханців…
– Та ще й зодягнена в хутра, – додала богиня.
– Як ви здогадалися?
– Я ж бо знаю ваші смаки…
– А знаєте, відтоді, як ми бачилися з вами востаннє, ви стали кокетливішою, – зауважив я.
– Наскільки, смію запитати?
– Я веду до того, що прекрасніших за ось це темне хутро шатів для вашого білого тіла годі й шукати і що вам…
Богиня засміялася.
