style="font-size:15px;"> Люди досягають не того, на що здатні, а того, на що вони вірять, що здатні.
Усі наші життєві обставини є відображенням наших підсвідомих переконань.
Люди зазвичай заробляють саме стільки, на скільки самі себе оцінюють.
Ми можемо змінювати підсвідомі переконання за допомогою самонавіювання.
Можна досягти всього, що розум може осягнути й у що він може повірити!
Ті, хто перемагає, вірять!
Другий секрет – сила палкого бажання
Наступного дня юнак поїхав до невеликого села, розташованого за шістдесят кілометрів на північ від міста, щоб зустрітися з другим у своєму списку чоловіком на ім’я Руперт Каммінґс. Проїхавши годину, він нарешті дістався до великої заміської садиби. Молодик ішов брущатою дорогою від воріт, не в змозі стримати захоплення розкішним садом. Галявина перед будинком тяглася, як йому здалося, метрів п’ятсот, бездоганно пострижена, мов поле для гольфу. Посеред неї росло велике кедрове дерево, оточене килимом нарцисів, а по периметру сад був обнесений філігранно вистриженою живою огорожею, навкруг якої цвіли пурпуром та золотом лобелія й чорнобривці.
Дорога від воріт привела до будинку, перед яким було коло зі ставком у центрі, із ліліями та з фонтаном у вигляді трьох дельфінів. Сам будинок був оточений ломиносом, на якому вже починали з’являтися численні рожеві бутони – перша ознака ранньої весни. Саме тоді, коли юнак дійшов до кінця дороги, на доріжці, що вела з боку будинку, з’явився незнайомець у джинсовому робочому комбінезоні, крислатому австралійському капелюсі та сонцезахисних окулярах, який котив перед собою візок. Це був високий чоловік з густою сріблясто-сивою бородою, що вкривала бліде обличчя. Наблизившись до юнака, він зняв сонцезахисні окуляри, відкривши свої ясні кобальтово-сині очі.
– Я можу вам чимось допомогти? – звернувся він до незнайомця.
– Я прийшов до містера Каммінґса, – відповів той. – Думаю, він чекає на мене.
– Авжеж, чекаю. Як справи? – спитав чоловік, простягаючи юнакові руку.
– Ем… добре… дякую, – вимовив юнак, затинаючись і потискаючи руку містера Каммінґса.
– Сьогодні такий чудовий день. Ви не проти, якщо ми посидимо надворі? – запитав містер Каммінґс.
– Звісно ні, – відповів юнак.
Містер Каммінґс повів гостя доріжкою за будинок, і в задньому саду перед його очима постала неймовірна картина. Якщо галявини перед будинком були красиві, то газони за будинком – просто дивовижні. Облямована вічнозеленими кущами брущата доріжка вела до їхнього центру. Самі газони оточені клумбами, залитими розмаїттям яскравих кольорів.
Двоє чоловіків сіли за білим емальованим чавунним столом, установленим на великій терасі з видом на сад. За кілька хвилин до них прийшов дворецький із тацею.
– Вип’єте чаю? – запропонував юнакові містер Каммінґс.
– Дякую. Із задоволенням, – відповів юнак.
Доки містер Каммінґс наливав чай, юнак коротенько розповів йому про свою зустріч зі старим китайцем.
– Секрети
