і полягає він у тому, що коли ви хочете Надзвичайного Багатства, то треба, щоб його здобуття й володіння ним асоціювалося у вас із більшим задоволенням, ніж життя без нього. Вам потрібно його хотіти – не просто хотіти, а палати бажанням його здобути. Слід так пристрасно жадати його, щоби бути готовим пожертвувати всім, чим доведеться (окрім власного здоров’я, взаємин та чесності), долаючи всі перешкоди, що стануть на вашому шляху.
Тому жоден з тих, хто намагається кинути курити чи пити, чи з тих, хто сидить на дієті, силячись схуднути, нізащо не зможе досягти успіху, якщо лише вони не жадають цього так шалено, що готові змінюватися. Щоб досягти будь-чого в цьому житті, потрібне палке бажання.
П’ятнадцять років тому, коли я зустрівся зі старим китайцем, я ось-ось мав збанкрутувати та втратити все, що в мене було. Я володів власною бензозаправною станцією на одному з головних шосе міста. І справи йшли дуже навіть добре. Так добре, що мені вдалося прибудувати до неї ще й ресторан. Усе було дивовижно, усе в мене чудово складалося, доки за три кілометри на схід не відкрилося нове більше шосе. І за один день транспорт, що проїжджав повз мою станцію, майже зник. Прибутки впали, тож через півроку становище було безнадійним. Нізащо у світі мені не вдалося б отримати достатнього доходу, навіть щоб покрити витрати – не кажучи вже про прибуток. Я вклав у той бізнес усе, що мав, і з відносно багатого чоловіка перетворився на шістдесятирічного жебрака, точніше, майже жебрака!
Юнак, звівши брови, відірвав погляд від свого записника:
– Вам довелося почати все заново, коли вам було понад шістдесят років? – перепитав він.
– Так. Саме так, – кивнув містер Каммінґс.
– Але ж більшість людей у цьому віці збираються на пенсію! – вигукнув юнак. – Що ж, у біса, ви робили?!
– На той час я не мав жодних ідей. Знав лише те, що щось треба робити. Одного дня, коли я сидів у своєму ресторані, туди увійшов низенький старий китаєць. Він сів переді мною, за прилеглий стіл, і сказав: «Доброго ранку». Китаєць виявився дуже доброзичливим чолов’ягою, і ми, здавалося, відразу ж знайшли спільну мову. Він замовив фірмову страву – картопляні чипси у фритюрі зі спеціями за моїм власним рецептом – і відзначив, які вони смачні. Цю страву обожнювали всі, кому доводилося побувати в моєму ресторані. Доївши, старий поцікавився, чому в закладі так порожньо, і я розповів про нове шосе. Він запитав, що я збираюся зробити, і я сказав, що не знаю. Я майже двадцять років працював над створенням заправної станції та ресторану. До відкриття нового шосе бізнес процвітав, але що було робити, коли машини більш не їздили повз мене?
Старий велично поглянув на мене й мовив: «У моїй країні вірять, що в кожній халепі ховається зерно рівного їй або й більшого успіху». Я відповів: «Ви, либонь, жартуєте. Який успіх може бути у втраті того, створенню чого я присвятив понад двадцять років?» І він відповів: «Адже на тебе чекають ще більш видатні речі. Коли одні двері зачиняються, треба відчинити інші. Ти можеш отримати все, чого хочеш, у цьому житті… Якщо хочеш цього достатньо палко й готовий
