За п’ятнадцять хвилин мала завершитися його зміна.
– Це неможливо! Не щастить же мені. Френку, зв’яжися з оператором.
Френк схопив телефон, що висів просто над ним на стіні, вислухав повідомлення, поклав слухавку й повернувся до Стерна.
– Підводься, старий, є справа для нас. Юніон-сквер, код три, здається, щось серйозне…
Обидва інтерни з відділення швидкої Сан-Франциско встали й рушили до санітарного боксу, де на них уже чекала машина із заведеним двигуном та увімкненими блимавками. Два короткі сигнали сирени ознаменували від’їзд другої бригади. На годиннику – за п’ятнадцять сьома, і Маркет-стрит порожня. Карета швидкої повним ходом летить крізь світанок.
– А гарна ж погода сьогодні буде, хай йому грець.
– На що ти скаржишся?
– Я дохлий, тож пролежу весь день і не скористаюся нею.
– Повертай ліворуч, рушаймо під «цеглу».
Френк послухався – і карета виїхала на Полк-стрит у напрямку Юніон-сквер. А тоді колега гукнув:
– Ну ж бо, тисни на газ, я їх бачу.
Прибувши на велику площу, інтерни насамперед помітили кістяк старого «тріумфа», зігнутого над пожежним гідрантом. Френк вимкнув сирену.
– Ти поглянь, ще й влучив, – зауважив Стерн, вискакуючи з карети швидкої.
Двоє поліціянтів уже були на місці, й один із них спрямував Філіпа до розбитої вітрини.
– Де жертва? – запитав Френк у поліціянта.
– Там, перед вами. Це жінка. Вона лікар, вочевидь, працює на швидкій. Може, ви її знаєте?
Стерн уже став навколішки біля тіла Лорен і гукнув колезі, аби той швидше підбіг. Він уже розрізав ножицями джинси і светр, оголюючи шкіру потерпілої. На довгій нозі значний вигин, оточений гематомою, вказував на перелом. Інших помітних ушкоджень на тілі не спостерігалося.
– Підготуй присоски й розчин, у неї ниткоподібний пульс і немає тиску, частота дихання – 48, поріз на голові, закритий перелом у правому стегні і внутрішня кровотеча. Дай дві шини. Ти її знаєш? Вона з наших?
– Я вже бачив її, вона інтерн у реанімації, працює з Фернштейном. Єдина, хто його не боїться.
На останню заувагу Філіп не зреагував. Френк розташував сім присосок від монітора на грудях молодої жінки, приєднав кожну з них дротом певного кольору до портативного електрокардіографа й увімкнув прилад. Екран спалахнув миттєво.
– І що каже техніка?
– Нічого хорошого. Дівчина залишає нас. Тиск 80 на 60, пульс – 140, ціаноз губ. Я приготую ендотрахеальну трубку № 7, виконаємо інтубацію.
Лікар Стерн щойно ввів катетер і простягнув поліціянтові пляшку з розчином.
– Тримайте повище, мені потрібні обидві руки.
Миттєво переключившись із офіцера на свого напарника, він попросив увести в трубку для внутрішньовенного вливання п’ять міліграмів адреналіну,
