Ми втрачаємо її, введи одиницю лідокаїну внутрішньовенно і заряджай. Відійди!
Тіло піднялося.
– Введи п’ятсот міліграмів берилію і негайно заряджай до 380!
Лорен дали ще один розряд, її серце зреагувало на введені ліки й забилося в стабільному ритмі, але тільки на кілька секунд: свист, який ненадовго змовк, залунав знову.
– Зупинка серця! – вигукнув Френк.
Філіп одразу ж, із надзвичайним завзяттям, узявся виконувати серцево-легеневу реанімацію. Намагаючись повернути дівчину до життя, він благав її:
– Не дуркуй, сьогодні така гарна погода, повертайся, не чини з нами так.
Потім він наказав колезі ще раз зарядити дефібрилятор. Френк спробував його вгамувати:
– Філіпе, облиш, це не допоможе.
Однак Стерн не здавався. Він гарикнув, щоб Френк зарядив дефібрилятор. Той послухався. Філіп укотре наказав йому відійти. Тіло знову вигнулося, але кардіограма лишилася рівною. Філіп знову взявся до масажу, на його лобі замерехтіли краплини поту. Утома тільки посилювала відчай молодого лікаря, не здатного прийняти власну неспроможність щось змінити. Його колега побачив, що поведінка Філіпа втрачає логіку. Уже багато хвилин тому варто було все припинити й констатувати смерть, однак він продовжував виконувати масаж серця.
– Передай-но сюди півміліграма адреналіну й підніми до 400.
– Філіпе, припини, це позбавлено сенсу. Вона мертва. Ти коїш казна-що.
– Стули пельку й роби що наказую!
Поліціянт кинув запитальний погляд на інтерна, який стояв навколішки біля Лорен. Філіп не звернув на нього жодної уваги. Френк знизав плечима, впорснув нову дозу в перфузійну трубку й перезарядив дефібрилятор. Він установив пороговий показник на чотириста міліамперів. Стерн навіть не наказав відійти й одразу послав розряд. Уражена сильним струмом, грудна клітина дівчини різко здійнялася над землею. Однак лінія лишалася безнадійно рівною. Інтерн навіть не глянув на неї: він усе знав ще до останнього удару струмом. Він ударив кулаком у груди Лорен:
– Лайно, лайно!
Френк схопив його за плечі й міцно стиснув.
– Годі, Філіпе, ти вже зовсім береги плутаєш, заспокойся! Констатуй смерть і збираймося. Ти зараз просто не витримаєш, поїдь відпочинь.
Філіп стікав потом, його очі гарячково палали. Френк стишив голос, обхопив голову друга руками й змусив поглянути собі у вічі. Наказав заспокоїтися. Зауваживши відсутність реакції, дав Філіпу ляпаса. Молодий лікар нарешті зреагував. Тоді колега пом’якшив тон:
– Повертайся зі мною, друже, опануй себе.
Ослабнувши до краю, Френк відпустив Філіпа. Погляд його був так само порожній. Поліціянти нерухомо спостерігали за лікарями. Абсолютно розгублений Френк топтався на місці. Стоячи навколішки, згорблений Філіп повільно підвів голову, розтулив рот і тихо промовив:
– Час смерті – сьома година десять хвилин.
Тоді він звернувся до поліціянта, що досі тримав пляшку з розчином, затамувавши подих:
– Віднесіть
