щоб краще чути. Звук ставав усе чіткішим. Він завагався, а тоді затамував подих і відчинив стулки. Витріщивши очі, він позадкував.
Між вішаками ховалася жінка. Вона заплющила очі, вочевидь, поглинута ритмом мелодії, й клацала, притиснувши великий палець до вказівного. А ще – підспівувала.
– Хто ви така і що тут робите? – поцікавився він. Жінка підскочила й широко розплющила очі.
– Ви мене бачите?
– Звісно ж, бачу.
Здавалося, ніби вона повністю здивована тим, що її помітили. Артур зауважив, що не належить ні до сліпих, ні до глухих, і знову повторив запитання: що вона тут робить? А незнайомка відповіла лише, що це «надзвичайно». Артур не бачив нічого «надзвичайного» в ситуації, що склалася, і вже куди роздратованіше втретє поставив запитання: що робить вона у його ванній такої глупої ночі?
– Гадаю, ви не усвідомлюєте, в чому річ, – не вгавала вона, – торкніться моєї руки!
Він стояв, збитий з пантелику. Вона наполягала:
– Будь ласка, торкніться моєї руки.
– Ні, я не торкатимуся вашої руки, що тут узагалі коїться?
Вона взяла Артура за зап’ястя і поцікавилася, чи відчуває він її дотик. Той роздратовано, але впевнено підтвердив, що відчув, коли вона до нього доторкнулася, а також що він її чудово бачить і чує. Уже вчетверте він запитав, хто вона така і що робить у шафі його ванної. Гостя повністю проігнорувала запитання і радісно повторила: те, що він її бачить, чує і може торкнутися, – «дивовижно».
Виснажений довгим днем, Артур був не в настрої.
– Міс, годі. Це жарт мого напарника? Хто ви така?
Дівчина за викликом як подарунок на входини?
– А ви завжди такий вульгарний? Невже я схожа на шльондру?
Артур зітхнув.
– Ні, ви не схожі на шльондру, але ви чомусь сховалися в моєму гардеробі близько півночі.
– Між іншим, це ви тут голяка, а не я!
Артур підскочив, схопив рушника, обгорнув його навколо стегон і спробував опанувати себе. А тоді підвищив голос.
– Ну все, добре, час завершувати гру. Виходьте он туди, повертайтеся до себе і скажіть Полу, що це дуже посередньо, дуже-дуже посередньо.
Дівчина не знала жодного Пола і наказала Артурові не кричати. Зрештою, вона не глуха, це всі інші її не чули, а в неї проблем зі слухом нема. Артур же стомився й не розумів, що коїться. Дівчина видавалася дуже схвильованою, а сам він щойно завершив переїзд і хотів тільки, аби його лишили в спокої.
– Будьте ласкаві, заберіть свої речі й повертайтеся додому. І вилізьте вже з цієї шафи.
– Якщо чесно, це не так і просто, я ще не відпрацювала абсолютну точність. Але останніми днями стало трохи краще.
– Що стало краще останніми днями?
– Заплющте очі, я спробую.
– Ви спробуєте що?
– Вийти з шафи. Ви ж цього хочете? Отже, заплющте очі. Мені потрібно сконцентруватися.
