те, як він проспав і обпікся гарячою водою в душі – «Повірте мені!», – а також про час, який він провів, шукаючи ключі від машини й нервуючись на самоті.
– Та повірте мені, чорти б вас ухопили! До речі, на мою думку, ви дуже неуважний, адже ключі ті лежали на маленькому столику в передпокої. Представники телефонної компанії прийшли у вівторок, о сімнадцятій годині, – вам довелося півгодини чекати. Ви з’їли сандвіч із пастрамі[6], поставили пляму на куртку й переодягнулися перед виходом. Тепер ви мені вірите?
– Як довго ви шпигуєте за мною і навіщо?
– Але як я маю за вами шпигувати? Це ж не «Вотерґейт»![7] Тут немає всюди камер і мікрофонів!
– А чому б і ні? Це все одно було б логічніше за вашу історію!
– Хапайте ключі від машини!
– І куди ми поїдемо?
– У лікарню, я покажу вам себе.
– Ну звісно! Скоро перша година ночі, а я попруся до лікарні на іншому боці міста і попрошу чергових медсестер бути такими ласкавими й негайно провести мене в палату незнайомої жінки, тому що її привид у моїй квартирі. Я хотів би поспати, а примара дуже вперта, тож це єдиний спосіб змусити її дати мені спокій.
– А ви бачите інший?
– Що – інший?
– Інший спосіб. Невже ви справді зможете заснути?
– Господи Боже, то що ж мені зробити, аби таке диво нарешті сталося?
– Ви не вірите в Бога, ви самі казали про це по телефону своєму компаньйону, коли обговорювали контракт: «Поле, я не вірю в Бога, і якщо нам дістанеться ця справа, то лише тому, що ми найкращі, а якщо ми втратимо її, то варто зробити висновки й поставити під сумнів свої принципи». Так ось, хоча б на п’ять хвилин поставте під сумнів свої принципи – це все, про що я прошу. Повірте мені! Ви мені потрібні, ви єдина людина…
Артур зняв слухавку і набрав номер компаньйона.
– Я тебе розбудив?
– Та ні, зараз перша ночі, і я тільки й чекав, щоб ти мені зателефонував, перш ніж піти спати, – відказав Пол.
– Чому? Чому я мав тобі зателефонувати?
– Ні, ти не мав мені телефонувати, але так, ти мене розбудив. Чого ти хочеш у такий час?
– Щоб ти де з ким поговорив. А ще хочу сказати, що твої жарти стають усе тупішими.
Артур простягнув слухавку Лорен і попросив її поговорити з компаньйоном. Вона не змогла її взяти, пояснивши, що не здатна брати предмети до рук. По той бік дроту Пол нетерпляче запитав, з ким Артур розмовляє. Артур переможно всміхнувся й натиснув на кнопку «Гучний зв’язок».
– Ти чуєш мене, Поле?
– Так, я тебе чую. Поясни, у що ти граєшся? Я б хотів поспати.
– Я б також хотів поспати, тож замовкни на хвилинку. Поговоріть із ним, Лорен, поговоріть із ним негайно!
Вона знизала плечима.
– Якщо хочете. Вітаю, Поле. Я впевнена, що ви мене не чуєте, але свого компаньйона
Пастрамі – м’ясний делікатес із яловичини. Страва єврейської кухні Румунії та Молдови.
«Вотерґейт» – архітектурний комплекс у Вашингтоні. Готель став відомим через «Вотерґейтський скандал» 1972–1974 рр., що закінчився відставкою президента США Річарда Ніксона.
