Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Айвенго - Вальтер Скотт страница 31

Айвенго - Вальтер Скотт Бібліотека світової літератури

Скачать книгу

style="font-size:15px;">      – Дідько б його взяв, того Мальвуазена, разом з його лісничим! – вигукнув Седрік. – Хіба ж вони не знають, що цей ліс не належить до заповідних угідь, перелічених у великій лісовій хартії? Ну, то нехай начуваються… Гаразд, годі про це. Іди, блазню, сідай на своє місце. А ти, Гурте, візьмеш собі іншого собаку, і якщо той лісничий посміє його чіпати, то він у мене скоро забуде, як стріляти з лука. Нехай я буду останнім боягузом, якщо не відрубаю йому великого пальця на правій руці! Тоді він покине стріляти… Перепрошую, шановні гості. Мої сусіди нічим не кращі за ваших поган у Святій землі, лицарю. Втім, ваша скромна трапеза вже перед вами. Пригощайтеся, прошу; і нехай добрі побажання, якими приправлені ці страви, винагородять вас за їх скромність.

      Проте страви, подані на стіл, не потребували вибачень господаря. На нижньому столі стояла свинина, приготована різними способами, а також безліч страв з домашньої птиці, оленини, козлятини, зайчатини і риби, не кажучи вже про великі паляниці хліба, печиво і різноманітні солодощі, зварені з ягід та меду. Дрібна дичина, якої також було багато, подавалася не на тарелях, а на дерев’яних шпичках або рожнах. Пажі і челядь частували кожного з гостей по черзі, а ті вже брали собі, скільки душа забажає. Біля кожного почесного гостя стояв срібний келих; за нижнім столом пили з великих рогів.

      Щойно хотіли взятися до їжі, як раптом дворецький здійняв жезл і оголосив:

      – Перепрошую – місце леді Ровені!

      Позаду чільного столу, у верхньому кінці зали, розчинилися бічні двері, і на поміст ступила леді Ровена в супроводі чотирьох служниць.

      Седрік був здивований і навіть прикро вражений з того, що його вихованка з’явилася в такому товаристві; проте він заквапився їй назустріч і, взявши її за руку, з шанобливою урочистістю підвів до призначеного господині крісла на помості, праворуч від свого. З її появою всі встали. Відповівши на цю люб’язність мовчазним поклоном, вона легкою ходою рушила до свого місця за столом. Та не встигла вона сісти, як тамплієр прошепотів до абата:

      – Не випадає мені носити вашого золотого ланцюга на турнірі! А хіонське вино – ваше!

      – Що ж бо я казав? – відгукнувся абат. – Але, прошу, тихіше – френклін стежить за вами.

      Бріан де Буа-Жільбер, що досі зважав лише на свої власні примхи, знехтував цією пересторогою і втупив погляд у саксонську красуню, яка, певно, вразила його так сильно ще й тому, що нічим не нагадувала східних султанш.

      Ровена була висока на зріст, чудової статури, але не така висока, щоб це впадало в око. її шкіра була сліпучо-білою, а витончений малюнок голови та обличчя були такими, що виключали думку про безбарвність краси, що нерідко супроводить світлошкірих білявок. Чисті голубі очі під довгими віями дивилися з-під тонких брів каштанового кольору, завдяки яким її чоло здавалося особливо виразним. Ці очі могли і запалити пристрасть, і зласкавити, могли і владарювати, і благати. Покірний вираз пасував їй найбільш. Однак звичка викликати загальну покору і панувати над іншими надавала

Скачать книгу