мені всі ці чужинські викрутаси ні до чого; я й без них знаю, як поводитись у лісі. Сурмити в ріг я вмію, хоч і не називаю цей звук receat[107] або mort[108], вмію нацькувати собак на звіра, знаю, як його краще оббілувати і як розвісити шкуру, і чудово даю собі раду без отих новітніх слівець – curee, arbor, nombles[109] та інших дурниць у дусі казкового сера Трістрама[110].
– Французька мова, – сказав тамплієр із властивою йому за будь-яких обставин холодною зверхністю, – єдина мова, пристойна не лише на полюванні, але й у любові, і на війні. Цією мовою слід завойовувати серця прекрасних дам і перемагати ворогів.
– Ну-бо, вип’ємо по скляночці вина, сер лицар, – мовив до нього Седрік, – та й абатові налийте! А я тим часом розповім вам, що було тридцять років тому. Тоді проста англійська мова Седріка Сакса тішила дівочий слух, хоч у ній і не було пишномовства французьких трубадурів. Коли ми билися на полях Норталертону, бойовий поклик сакса було чути у лавах шотландського війська не гірше, ніж cri de guerre[111] найсміливішого з норманських баронів. Вшануймо ж келихом вина пам’ять відважних воїнів, що билися там! Випийте зі мною, гості.
Він вихилив свою склянку і повів далі з іще більшим запалом:
– Скільки щитів було порубано в той день! Сотні знамен майоріли над головами героїв. Кров лилася рікою, та смерть була всім нам миліша за втечу. Саксонський співець назвав той день святом мечів, злітанням орлів на здобич; удари сокир і мечів по шоломах і щитах недругів, шум битви і бойові заклики здавалися співцеві веселішими від весільних пісень. Але в нас немає своїх співців. Наші діяння затьмарені діяннями іншого народу; нашу мову, навіть самі наші імена скоро забудуть. І про це ніхто не пошкодує, крім мене, самотнього старого… Чашник! Ану, ледарю, налий нам! За здоров’я відважних воїнів, сер лицар, хоч би до якого племені вони належали, якою мовою говорили! За тих, хто хоробріше від усіх воює в Палестині у лавах захисників хреста!
– Я сам ношу знак хреста, і не мені про це говорити, – мовив Бріан де Буа-жільбер, – та хто ж інший заслуговує на звання перших серед хрестоносців, як не тамплієри – вірні охоронці Гробу Господнього!
– Іоаніти[112], – сказав абат. – Мій брат вступив до цього ордену.
– А я й не применшую їхньої слави, – сказав тамплієр, – але…
– Знаєш, дядечку Седрік, – докинув Вамба, – якби Річард Лев’яче Серце був розумнішим і слухався мене, дурня, він би сидів удома зі своїми веселими англійцями, а Єрусалим звелів відвойовувати тим лицарям, які його здали.
– Невже в англійському війську не було нікого, – мовила раптом леді Ровена, – чиє ім’я гідне було б стояти поруч з іменами тамплієрів та іоанітів?
– Даруйте мені, леді, – відповів де Буа-Жільбер, – англійський король привів у Палестину військо хоробрих вояків, які поступалися сміливістю лише тим, хто невпинно боронив Святу землю.
– Вони
Звук мисливського рога, яким скликають собак на початку або наприкінці ловів.
Звук рога, що сповіщає про смерть спійманої здобичі.
Французькі мисливські терміни.
Заклик до бою (фр.).
