ба, – сказав Вамба, – виходить, тамплієри люблять тільки єврейські грошенята, а єврейське товариство їм не до вподоби!
– Нічого не вдієш, шановні гості, – мовив Седрік, – я не можу порушити закони гостинності, щоб догодити вам. Якщо Господь наш стільки століть терпів цілий народ запеклих єретиків, то й ми можемо потерпіти одного єврея кілька годин. Проте я нікого не силую розмовляти з ним або їсти з ним разом. Посадіть його за інший стіл і погодуйте окремо. А втім, – додав він з посмішкою, – може, оті чужинці в чалмах приймуть його до свого товариства?
– Сер френклін, – відповів тамплієр, – мої сарацинські невільники – вірні мусульмани і зневажають євреїв анітрохи не менше, ніж християни.
– От лишень не знаю, – втрутився Вамба, – чим прихильники Магомета і Термаганта[106] кращі від цього народу, що його колись вибрав сам Бог!
– Ну то хай він сяде з тобою, Вамбо, – відповів Седрік. – Дурень і шахрай – якраз до пари.
– Дурень знає, як повестися з шахраєм, – сказав Вамба, змахнувши кісткою від свинячого окосту.
– Цить! Ось він іде, – мовив Седрік.
Впущений без будь-яких церемоній, до зали боязко і нерішуче ступив сухорлявий, високий на зріст старий чоловік; він щокроку кланявся і тому здавався нижчим, ніж був насправді, від звички схиляти спину. Риси його обличчя були тонкі і правильні; орлиний ніс, гострі чорні очі, високе чоло, пооране зморшками, довге сиве волосся і пишна борода могли б створити гідне враження, коли б не так яскраво свідчили про його приналежність до племені, яке за тих диких часів викликало відразу в марновірного і темного простолюду, а з боку користолюбних і жадібних дворян зазнавало найжорстокіших утисків. Одяг єврея, що вельми потерпів від негоди, складався з простого темно-брунатного плаща і темно-червоного хітона. На ньому були грубі чоботи, оторочені хутром, і широкий пасок, за яким стирчали невеликий ніж і коробочка з письмовим приладдям. На голові в нього був високий чотирикутний капелюх жовтого кольору й особливої форми: закон приписував євреям носити такі капелюхи, що відрізняли їх від християн. Увійшовши до зали, єврей одразу ж скинув його.
Прийом, наданий цьому чоловікові в оселі Седріка Сакса, задовольнив би навіть найревнішого прихильника ізраїльтян. Сам Седрік у відповідь на незліченні поклони єврея лише хитнув головою і вказав йому на нижній кінець столу. Однак там ніхто не посунувся, щоб звільнити для нього місце. Коли він проходив повз ряди їдоків, слуги-сакси навмисне розставляли лікті і, здвигаючи плечима, продовжували уминати вечерю, не звертаючи ані найменшої уваги на нового гостя. Монастирські служники хрестилися, озираючись на нього з побожним острахом; навіть сарацини, коли Ісаак проходив повз них, почали люто посмикувати вуса і схопилися за кинджали, збираючись перешкодити його наближенню у будь-який спосіб. Слід гадати, що Седрік з тих самих причин, які спонукали його надати притулок цьому нащадкові знедоленого народу, наполіг би й на тому, щоб його люди поводилися з Ісааком більш ввічливо; та саме цієї миті абат завів
