бромхольським хрестом,[114] – мовив Сакс, – ви погано підтримуєте свою добру славу, сер пріор. Про вас іде поговір, як про сумлінного ченця: кажуть, ви тільки тоді випускаєте з рук келиха, коли продзвонять до заутрені, і я, старий, боявся осоромитись у змаганні з вами. Клянуся честю, за моїх часів дванадцятирічний хлопчисько-сакс просидів би за столом довше, ніж ви.
Однак цього разу в пріора були свої причини виявляти помірність. Сан зобов’язував його грати роль миротворця, проте він і сам запобігав будь-яким сваркам та сутичкам. Причиною цьому була не любов до ближнього і навіть не любов до самого себе; він боявся гніву старого сакса і підозрював, що злостива пиха тамплієра, що вже не раз виривалася назовні, зрештою спричинить вельми неприємну сцену. Тому він почав розводитися про те, що у вмінні пити жоден народ не може дорівнятися до міцних на хміль та витривалих саксів, побіжно натякнув на свій святий сан і завершив промову уклінним проханням дозволити йому йти спочивати.
Потім пустили по кругу останній келих, і гості, низько вклонившись господарю і леді Ровені, встали і розійшлися по залі, а хазяї у супроводі найближчих слуг пішли до своїх покоїв.
– Ти, брудна собако, – сказав тамплієр євреєві, проходячи повз нього, – ти що, теж збираєшся на турнір?
– Так, збираюся, – відповів Ісаак, боязко вклоняючись, – якщо дозволить ваша вельмишановна милість.
– Атож, – сказав тамплієр, – ти йдеш туди, щоб своїм гендлярством висотати всі жили з дворян, а в жінок і дітей вициндрити гроші нікчемними цяцьками? Ручуся, що твій капшук напханий шекелями[115].
– Жодного шекеля, жоднісінького срібного пенні, ані гроша немає, клянуся богом Авраама[116]! – скрикнув єврей, сплеснувши руками. – Я йду просити допомоги у своїх товаришів для сплати податку, який стягає з мене палата єврейського казначейства.[117] Нехай дарує мені удачу праотець Іаков. Я зовсім збіднів. Навіть оцей плащ, що на мені, позичив мені Рейбен з тадкастера.
Тамплієр у’їдливо посміхнувся і кинув:
– Брешеш, клятий пройдисвіте!
З цими словами він відійшов від єврея і, звертаючись до своїх мусульманських невільників, проказав щось мовою, нікому з присутніх не відомою.
Бідолашного старого дуже вразило, що войовничий чернець заговорив до нього, і він не насмілювався підвести голову і випростатись доти, поки той не відійшов на інший кінець зали. Коли єврей нарешті звів голову й озирнувся, на обличчі в нього був написаний безмежний подив, мов у людини, яку засліпила блискавка й оглушив грім.
Невдовзі тамплієр і абат пішли у відведені для них спальні. їх супроводжували дворецький і чашник. При кожному з них ішли двоє слуг зі смолоскипами, а ще двоє несли на тацях прохолодні напої; інші вказували почту тамплієра та решті гостей місця, де для них був приготований нічліг.
Розділ
