Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Книга Розчарування. 1977–1990 - Тимур Литовченко страница 28
Не дивно, що за дверима почали сердитися:
– Затриманий Бердник, нумо ходи сюди за сніданком!..
Але той продовжував шепоти:
Гей-гей, ду-ду-ду-ду,
Як мене не стане, гей-гей…
– Я кому сказав?! – гримнули з-за дверей.
Цього разу інтелігентний чоловік мовив рівним голосом:
– Якщо я затриманий, то скажіть спочатку, за що саме мене затримали.
– Сам знаєш, за що!
– Не знаю. Про причину мені ніхто нічого не повідомляв.
– Ах ти ж паскуда така!..
– І доки мені не пояснять причину затримання, я голодуватиму.
За дверима помовчали трохи, потім спитали загрозливо:
– Ти прогулянки в карцер добиваєсся, падла?! Чи, може, хочеш, аби тебе нагодували примусово?..
Відповіді затриманий не дав, тоді за дверима пробурмотіли:
– Ну, диви мені…
Після чого годівничка зачинилася, і з коридора долинули глухі кроки та шурхіт колес візка, який штовхали до наступної камери. Інші затримані увесь цей час продовжували розмірено поглинати тюремний сніданок, постукуючи ложками об миски і, здавалося б, не звертаючи найменшої уваги на словесну перепалку. Що ж до затриманого Бердника, то він продовжував нашіптувати гуцульську пісню, як ні в чому не бувало:
Гей, пасіться, вівці,
Де високі гори,
Я ж піду до Ксені,
Де чорнії брови!
Гей-гей, ду-ду-ду-ду,
Де чорнії брови, гей-гей…
То була знаменита пісня! Подорожуючи Алтаєм у далекому вже 1962 році (подумати тільки, більш ніж півтора десятиліття минуло відтоді), Олесь Павлович виношував божевільний план: перейшовши Тянь-Шань, спробувати втекти до Індії, якою він так захоплювався!.. Хтозна, як далеко вдалось би пройти, якби він наважився на цю подорож. Хтозна, чи можна було реалізувати цей божевільний план у принципі. Найшвидше втікача-невдаху спіймали б прикордонники. А ще ймовірніше, він зірвався б у якусь ущелину чи загинув би в інший спосіб, так і не діставшись мети.
У будь-якому разі перевіряти це не довелося, бо, увімкнувши якось пізно ввечері (майже вночі) радіоприймач, він почув із нього «Вівці мої, вівці…» у виконанні Дмитра Гнатюка. Це було щось неймовірне! Справді, яким дивом міг невеличкий транзисторний приймач вихопити аж на Алтайському високогір’ї гуцульську пісню, місце якої було десь у Карпатах – за тисячі кілометрів звідти?! Але ж вихопив… А може, то Говерла якимсь надприродним чином вирішила поспілкуватися з Бєлухою[17] й заразом застерегти українського блудного сина від згубної подорожі?..
Тож до Індії Олесь Павлович так і не вирушив, натомість повернувся з подорожі на рідну землю. Знов-таки немов у пісні:
Сама Ксеня вийшла,
Файна моя чічка,
Просидів я з нею
До темної нічки!
Гей-гей, ду-ду-ду-ду,
До темної нічки, гей-гей…
17
Найвища (4506 м) гора Алтаю, що вінчає Катунський хребет.