відчуваючи, що до певного часу робити цього не слід: бо не так зрозуміють! Хоча, здавалося б, чого ж не розповісти?! Саме тоді він зламав ліву ногу, після чого перелом усе ніяк не бажав загоюватися. Поклали хлопчика до лікарні на обстеження, отож довкола було безліч вчених дядьків і тіток, яким тільки розкажи про побачене уві сні, як одразу ж!..
Федько не знав, що станеться одразу по тому, як він розповість про побачене. Але невідомо з якої причини не міг зробити цього. Не міг, та й усе!.. Хоч що завгодно роби – тільки мовчи про побачене. Здавалось, ось-ось наважиться – але щоразу якісь невідомі невидимі сили збивали його з пантелику: то невидиме багряне крило, полум’янистим кантиком облямоване, перед очима промайне… то слова необхідні кидаються врозтіч, немовби налякані мишенята при появі кицьки… То се то те. Так Федько нікому нічого й не сказав.
Мовчав він і в подальшому. Мовчки очікував, що ж станеться, коли ж невидима нікому багряна крилата істота залишить його у спокої, коли припинить лякати такі необхідні слова і він нарешті збереться з думками?! Й лише сьогодні вночі, напередодні свого 37-річчя, уже дорослий Феодосій несподівано побачив… продовження того давнього сну.
Отож наснилося колись маленькому Федькові, що на нього полює весь білий світ. Усе на нього полює, все-все-все, що тільки є довкола: і земля, й вода, і небо… і дерева, й будинки, і дорога під ногами… настільна лампа, стіл, стільці, шибки у вікнах, паркани, кватирки і двері… звірі й пташки, риби й комашки… Все-все-все! Від мініатюрного слимака, що повзе по травиці, до сонця, що видерлося в зеніт – кожна жива істота чи неживий предмет тягнеться до нього й намагається всотати, розчинити в собі…
«Світ ловив мене, та не спіймав!»[15] – бринить простір, а якісь загадкові струни відгукуються у нього всередині: «Не спіймав, не спіймав! І не спіймає!.. Й нехай навіть не розраховує». Але ж до чого маленький Федько стомився, тікаючи від землі й води, від дерев і будинків, від дверей і кватирки, від звірів та комах!.. Йому б зупинитися – тим паче що зламана нога все ніяк не загоюється, все болить і болить, отож як він може на ній тікати й тікати від настирливих переслідувачів, коли весь час лежить у лікарняній палаті на ліжку?!
Хтозна, хтозна!..
Але надалі наснилося малому Федькові, що раптом перестріла його гігантська зелена Жаба, яка запропонувала:
– А давай-но я тебе від Світу сховаю!
– Ач яка хитра! – посміхнувся малий у відповідь. – Якщо ти мене сховаєш, тоді вийде, що ти мене таки упіймала. А я ж не такий дурний, аби піддатися на цей твій виверт!..
– Дурник ти малий! – розреготалася Жаба. – Рано чи пізно ти стомишся, припиниш свою безглузду біганину, тоді Світ тебе і справді упіймає. А я ж не увесь Світ!.. Я всього лише Світова Жаба, отож тільки я і можу врятувати тебе від Світу!..
– Ага, нема дурних! – насмішкувато відповів Федько. – Не спіймаєш мене ти, не спіймає і весь світ.
– А-а-а, та що там з тобою розмовляти, якщо ти власної вигоди не бачиш?! – обурилася
Відомий вислів Григорія Сковороди.
