коли?.. То же ж… аж… – вона безладно замахала руками, після чого нарешті мовила: – То як вони в Канаду від’їхали, тоді й бачилися востаннє. А що?
– Тут я запитую, а ти відповідаєш, ясно?! – гримнув господар кабінету, але одразу змінивши гнів на милість, мовив уже спокійним голосом: – Ну гаразд, громадянко Дунець, гаразд. Тут тобі радість сталася: листа з Канади прислав старший твій, бувший наш громадянин Дунець Герасим Амосович…
– Листа?! Мені?!
Позабувши про все на світі, Аґлая зробила крок уперед, розчулено притиснувши руки до грудей, проте була зупинена насмішкуватим, навіть знущальним зауваженням:
– Ну, не мені ж!.. Але не переймайтеся, листа того ви не отримаєте.
– Як це?!
– А отак. А раптом там щось зашифроване, га?! Секретні інструкції тобі, як діяти проти нашої рідної радянської влади, наприклад.
– А-а-а… як це?.. – бідолашна жінка не вірила власним вухам.
– Отож і ми хочемо знати, як, – обтрусивши неіснуючий пил з бездоганного попелясто-сірого костюму, мовив спокійно чоловік. – А тому наші спеціалісти вже взяли того листа в роботу і не віддадуть тобі, аж доки все не розшифрують.
– А що ж там роз… розшиф… розбирати?..
У горопашної жінки аж язик заплітався від напруги.
– Та кажу ж тобі, що це й ми також хочемо дізнатися, які такі інструкції твій старший син тобі з Канади відправив. Канада ж – вона ж країна НАТО. Ворожа нам країна, ти мене розумієш?! А всі країни НАТО тільки про те й думають, як би нам напаскудити. Отож інструкції тобі у листі таки мають надійти… бо не надійти ніяк не можуть.
– А-а-а… коли ці спеціалісти ваші… Коли вони розберуться, що нічого такого в листі від Гарася нема?
– Та-та-та, а-ля-ля, а-ля-ля! Отак-от просто р-р-раз – і нема нічого! Так?
– Так…
– А от і ні!!! – господар кабінету навіть підскочив немов укушений. – Думаєте, нас так просто піддурити можна?! То не сподівайтеся – бо не на тих напали!!! Отож ти, громадянко Дунець, запам’ятай… затям… на носу собі закарбуй: аж доки спеціалісти з листом цим паскудним не розберуться – не віддамо тобі листа цього.
– А-а-а…
– А якщо не знайдуть нічого – тоді не віддамо тобі листа взагалі ніколи.
– О-о-о-ой!.. – тихесенько заскиглила Аґлая.
– А нумо цитьте мені, цитьте! Не люблю я цього.
– О-о-о-ой!..
– Не люблю і все, я кому сказав!
Господар кабінету ляснув долонею по стільниці так потужно, що виставлена там пластяночка з гостро заточеними олівцями і перекидний календарик біля неї аж підстрибнули. Налякана Аґлая завбачливо замовкла.
– Ну, отак-от краще, – напустивши на себе дуже суворий вигляд, пробурмотів чоловік. – А як винагорода за те, що ви нарешті дослухались мене і припинили скиглити… Ось тобі, на, дивись.
Із цими словами
