і, тим паче, переповідати.
І, після короткої паузи додав:
– Або Атлантида існувала дуже давно, ще в тому періоді, коли жодна з відомих нам цивілізацій не вміла переповідати чи записувати події, або ж усі згадки були знищені природою. А може, всі сліди знищили сучасники атлантів, які вижили? – запитав професор у присутніх. – Не може ж так бути, щоб щось було на Землі, і нічого від того явища не залишилося? Чи не так?
Студенти розгублено кивнули головами.
Іван Андрійович зробив коротку паузу й, оглянувши аудиторію продовжив:
– Але пропоную розглянути все по черзі… У той далекий час люди зовсім по-іншому уявляли собі землю й мали інші засоби спілкування. Здебільшого інформація передавалася усно, як легенда. Вона могла видозмінюватися, доповнюватися, прикрашатися чи замовчуватися… Окремі ж, найважливіші події, могли бути замальовані або видряпані на камінні чи, пізніше, на стінах храмів. Звичайно, з часом вони почали записуватися. Але невідомі для сучасника землі огорталися міфами. Згадайте про найвідоміші міфи тієї ж Древньої Греції! – не вгавав Іван Андрійович. – Іншими словами, якщо ми маємо справу з доісторичним світом, то він є дуже малим і суб’єктивним…
Професор знизав плечима.
– Дозволю собі такий експеримент. Ось ви, юначе, – Іван Андрійович звернувся до високого, стильно одягненого студента, що сидів біля вікна, – скажіть мені, будь ласка, що зараз відбувається через дорогу від університету, на майданчику, де ми усі зустрічаємося пити каву?
Хлопець спочатку спантеличено покрутив головою, потім, відкривши штору, зиркнув у вікно й відповів:
– Та нічого такого! Студенти тусуються.
– А якби там зараз був якийсь мітинг чи бійка, чи аварія, чи щось неординарне, ви б повідомили про це своєму сусідові? – знову запитав у хлопця професор.
Юнак знизив плечима і трохи подумавши, відповів:
– Можливо.
– Та він би зараз знімав усе це на відео і розсилав у соцмережах! – хтось із друзів, посміхаючись, вирішив прийти на допомогу хлопцеві.
Аудиторією покотився сміх.
– А що відбувається зараз на Хрещатику? – знову спитав професор у хлопця.
Той подивився на Івана Андрійовича здивованими очима:
– Та звідки я можу знати? Звідси цього не видно!
– Ось бачите! Люди можуть говорити лише про те, що бачили або про те, що чули, – продовжив Іван Андрійович. Десь поряд можуть відбуватися дуже важливі події, але оскільки вони відбуваються за межами нашого поля зору, ми про них не знаємо!
Професор показав на комп’ютер:
– Зараз ми можемо довідатися про події з будь-якого куточку світу завдяки медіа, але в ті часи, я уже звертав вашу увагу, ні телевізорів, ні телефонів не було. Але це не означає, що десь там нічого не відбувається! – махнувши рукою в бік Печерська, вигукнув професор.
– Так
