сорок хвилин «Тойота» проминула сонне містечко Бакедано і Тимур заснув…
О 14:35, не доїжджаючи кілька кілометрів до Кармен-Альто, Джеффрі пригальмував, притиснувся до правої бровки і почав щось виглядати праворуч від шосе. Надибавши слабо торований з’їзд, американець крутнув кермо і скотився з магістралі. З-під капота потяглись удалечінь ледь помітні відбитки від коліс. Сліди збігали на схід, у пустелю, і зникали у тремкому мареві, що товстою лінією розмежовувало плескату сірість Атаками і неймовірно далекі схили андійських хребтів.
Не минуло й хвилини, як Оскар загамселив руками по передній панелі:
– Стій! Джеффрі, зупинись!
Джип ще не вповільнився, а чилієць вискочив з авто, оббіг «Тойоту» і затулив шлях, спершись на капот. Фізіономія – бліда й налякана, біла сорочка на грудях та під пахвами посіріла від поту.
– Джеффе, я боюсь! – хрипко признався Оскар. – У мене є діти! І я ще хочу пожити.
Джеффрі відчинив дверцята й опустив ноги на пісок. Перед тим як вийти з машини, американець окинув оком пустелю. Місцина видавалась безпечною.
– Я тебе розумію, старий. Але не варто про це нагадувати, тому що я теж на межі і відчуваю, що от-от надзюрю в штани! А в мокрих джинсах, як ти здогадуєшся, не вельми зручно кермувати.
– Я не поїду далі, – категорично заявив чилієць. – Давай подзвонимо Віллу. Супутниковий телефон з тобою? Вілл не підпорядковується Джепу[31], може, він зрозуміє і…
– З телефоном усе в нормі, старий, просто… Вільяма немає…
Дверцята «Тойоти» захлопнулись і решта слів не пробились у салон. Проте почутого виявилось достатньо, щоб Ігор спохмурнів і неспокійно завертівся на сидінні.
– Америкос накивав п’ятами? Не може бути, – правив далі Штаєрман: – Де він? Той сучий син не міг просто так покинути все!
– Кейтаро просив тобі не казати, – потупився американець.
– Що не казати?
– Вчора боти взяли Вілла і одного з негритосів Ріно…
Оскар не зрозумів:
– Як це «взяли»?
– Забрали з собою.
– Бляха, що-о?!!
– Ми зрозуміли, що вони підкопали стовпи, але подумати не могли, що зразу в двох місцях. Кинулись прикривати пролом напроти головних дверей жилого блоку, а ті гади увірвались до гаражів у першому інженерному. Кейтаро наказав відходити… заблокував «DW» будівлю… ми там засіли… а Вілл і один з найманців, ну, вони не встигли, розумієш… Ті гівнюки упіймали їх і потягли у пустелю.
Штаєрман глитнув слину:
– І ви нічого не зробили?
– А що ми мали робити, трясця твоїй матері?! – рикнув Джеффрі. Уперше за час подорожі він втратив самовладання. – Усім було страшно до всирачки, старий! Навіть Ріно сидів тихо, як миша. Ми за три дні ні разу в них не поцілили! В жодного! Січеш, про що я? Та я б ліпше сам собі пустив кулю в скроню, аніж вийшов тоді на вулицю.
– Боти вбили їх? – Оскар
«Джеп» (англ. сленг. Jap, від Japanese – японець) – американське сленгове прізвисько для японців. Має легкий відтінок зневаги.
