кажуть про будь-яку жінку, яка наважується жити сама. Це змушує їх сумніватися в цінності їхніх молотків.
– Ми не чули історій про…
Вона засміялася, і груди її захвилювалися, мов море.
– Дуже чемно з твого боку, юний збройнику, еге ж, і дуже хитро, але я вже давно не дитина. Ми вас не з’їмо. – В очах, чорних, як її черевики, загорівся пустотливий вогник. – Хоча, думаю, з вас би вийшла смачненька закуска – з одного чи з обох. Я Еверлін з Безтурботності. Настоятелька, волею Господа Бога і Людини Ісуса.
– Роланд з Ґілеаду, – представився я. – А це Джеймі, теж звідти.
Джеймі вклонився в сідлі.
Вона знову зробила нам реверанс, цього разу схиливши голову, і крила її шовкового каптура на мить зімкнулися на обличчі, мов завіса. Коли вона піднялася, у відчинені ворота прослизнула мініатюрна жіночка. Хоча цілком можливо, що вона була звичайного зросту, просто поряд з Еверлін виглядала крихітною. Її мантія була з грубої сірої бавовни, а не з білого мусліну. Руки, схрещені на пласких грудях, потопали глибоко в рукавах. Каптура вона не носила, проте нам було видно тільки половину її обличчя. Іншу приховував товстий шар пов’язки. Жінка присіла перед нами в реверансі й одразу ж заховалася у чималій тіні настоятельки.
– Підведи голову, Фортуно, і привітайся як слід з цими юними джентльменами.
Коли нарешті вона підняла погляд, я побачив, чому вона тримала голову похиленою. Пов’язка не повністю приховувала рану на носі. З правого боку добрячого шматка носа просто не було. На його місці лишилася тільки криваво-червона протока.
– Хайл, – прошепотіла вона. – Хай будуть довгими ваші дні на землі.
– А ваші вдвічі довшими, – відказав Джеймі. І з нещасного погляду, яким вона зиркнула на Джеймі своїм єдиним видющим оком, я зрозумів: вона дуже сподівається, що його побажання не справдиться.
– Розкажи їм, що сталося, – наказала Еверлін. – Усе, що пам’ятаєш, принаймні. Я знаю, що небагато.
– Це конче необхідно, матінко?
– Так, – сказала настоятелька. – Бо вони приїхали, щоб покласти цьому край.
У погляді, яким Фортуна глянула на нас, промайнув сумнів, та вона одразу ж перевела його на Еверлін.
– А хіба вони зможуть? Вони такі молоді.
Вона зрозуміла, що її слова прозвучали нечемно, і ту щоку, яка лишалася на видноті, залив рум’янець. Фортуна трохи похитнулася, і Еверлін обійняла її за плечі. Було дуже помітно, що вона зазнала тяжких поранень і до повного одужання було ще дуже далеко. Кров, що приливала до її обличчя, мала важливішу роботу в інших частинах тіла. Здебільшого під бандажем, думав я, але під широкою мантією важко було вгадати, де ще в неї рани.
– Може, до того, щоб голитися частіше, ніж раз на тиждень, їм ще цілий рік ждати, Форті, але вони стрільці. Якщо вони не зможуть навести лад у цьому проклятому містечку, то не зможе ніхто. До того ж тобі це піде на користь. Жах – це хробак, якого треба викашляти,
