за перевезення, сей поромник?
Бікс розсміявся надтріснутим і радісним сміхом.
– Яка користь із грошей, коли їх ні на що не витратиш? Худоби у вас нема, а їжі в мене більше, ніж у вас, це ясно як Божий день. А ще ви можете націлити на мене револьвер і примусити вас перевезти.
– Та ви що! – шоковано мовила Сюзанна.
– Я знаю, що ви цього не зробите, – заспокійливо махнув рукою Бікс. – То розбійники могли б… а потім, переправившись на той бік, ще й пором мій спалили б. Але справжні чоловіки зброї нізащо б такого не зробили. І жінки теж, напевно. Місіс, ви, здається, неозброєні, та з жінками ніколи не маєш певності.
Сюзанна ледь помітно всміхнулася і нічого не відповіла.
Бікс повернувся до Роланда.
– Гадаю, ви йдете з Лада. Я чув про Лад і про те, що з ним сталося. Колись то було дивовижне місто, так, було. Я застав там початок руйнування і дивних змін, та все одно місто було прекрасне.
Вони вчотирьох обмінялися поглядами ан-тет, тією особливою телепатією, що об’єднувала їх усіх. Той погляд був темний від шюм – у мові Серединного світу це стародавнє слово означало сором, але заразом і скорботу.
– Що таке? – спитав Бікс. – Що я сказав? Як я попросив чогось, чого ви дати не можете, благаю вашого прощення.
– Ні, зовсім ні, – запевнив його Роланд. – Просто Лад…
– Лад став порохом на вітрі, – пояснила Сюзанна.
– Ну, скажімо так, не зовсім порохом… – промовив Едді.
– Попелом, – уточнив Джейк. – Таким, що світиться у темряві.
Бікс трохи замислився, відтак повільно кивнув.
– Я б хотів почути все в подробицях. Чи ту частину історії, яку ви встигнете повідати за годину. Рівно стільки ми будемо переправлятися.
5
Бікс обурився, коли вони запропонували свою допомогу в підготовці до відплиття. Сказав, що то його робота і він ще здатен її виконувати, нехай і не так моторно, як колись, коли на обох берегах річки ще були ферми й кілька маленьких точок, де процвітала торгівля.
У будь-якому разі, великих зусиль ця робота не потребувала. Він виніс з елінгу табуретку і великий рим-болт, приставив табуретку до щогли, щоб начепити рим-болт на її верхівку, потім закріпив його на тросі. Заніс табуретку назад у елінг і повернувся з великою металевою рукояткою у формі великої літери Z. Її він поклав з певними церемоніями біля дерев’яного укриття на дальньому боці плота.
– Глядіть не викиньте це за борт, інакше я ніколи не повернуся додому, – попередив він.
Роланд присів навпочіпки, щоб краще роздивитися. Помахав Едді та Джейку, щоб вони підійшли до нього. І показав на слова, викарбувані на навскісній лінії букви Z.
– Тут написано те, що я думаю?
– Ага, – підтвердив Едді. – Північний центр позитроніки. Наші давні друзяки.
– Біксе, давно у вас ця річ? – спитала Сюзанна.
– Навздогад – років, може, з дев’яносто чи більше. Там є одна підземна схованка. –
