риплять його кістки. Він поклав руку на поперек і скривився.
– Як думаєте, зможете переправитися без пригод? – спитав Едді.
– Ох, так, – кивнув Бікс. – Якби то була весна, може, й не переправився б… Вайє не така спокійна, коли тануть сніги й ідуть дощі. Але зараз? Як два пальці. Ураган ще в дорозі. Я попливу трохи проти течії, потім міцно зачеплю болт, щоб міг відпочивати й не віднесло назад, потім ще трохи покручу ручку. Нехай це забере чотири години, а не одну, але я дістануся того берега. Ще ніколи такого не було, щоб не дістався. Жаль тільки, що нема вам більше їжі дати.
– Ми не пропадемо, – запевнив його Роланд.
– Що ж, добре тоді. Добре. – Старий м’явся на місці, наче йому дуже не хотілося з ними розставатися. Його серйозний погляд блукав від обличчя до обличчя. Та потім він широко всміхнувся беззубими яснами. – Добре, що ми зустрілися, чи не так?
– Так, так, – погодився Роланд.
– І якщо вертатиметеся цим шляхом, зайдіть провідати старого Бікса. Розкажіть йому про свої пригоди.
– Обов’язково, – пообіцяла Сюзанна, хоча точно знала, що цим шляхом вони вже вертатися не будуть. Вони всі це знали.
– І обережно зі старкбластом. З таким не жартують. Але у вас є ще день, а може, два. Він ще не накручує кіл, правда ж, Юк?
– Юк! – погодився шалапут.
Бікс важко зітхнув.
– А тепер ви підете своїм шляхом, – сказав він, – а я піду своїм. Скоро треба буде в укриття.
І Роланд та його тет рушили стежиною вперед.
– Ще одне! – прокричав їм навздогін Бікс, і вони всі розвернулися. – Якщо побачите того клятого Енді, скажіть йому, що мені не треба його пісень і я не хочу, щоб мені читали мій богами проклятий гороскоп!
– А хто такий Енді? – крикнув Джейк.
– Та так, ніхто, не зважайте. Навряд чи ви його зустрінете.
То було останнє слово старого про Енді, й усі його забули, хоча потім довелося їм здибатися з Енді у фермерській общині Кальї Брин Стерджис. Але то було згодом, після того як пройшов буревій.
8
До покинутого села було всього п’ять миль, тож дійшли вони до нього через годину після того, як покинули пором. А Роланду, щоб розповісти своїм супутникам про старкбласт, знадобилося навіть більше часу.
– Колись вони налітали на Великі Ліси на півночі Нового Ханаану раз чи двічі на рік, хоча в Ґілеаді нам такого переживати не доводилося. Вони до нього не доходили – завжди піднімалися в повітря раніше. Але я пам’ятаю, якось бачив, як по Ґілеадській дорозі везли грабарки, навантажені тілами замерзлих. Певно, селян та їхніх рідних. Де були їхні трокени – пухнастики-шалапути, – я не знаю. Мабуть, похворіли й повиздихали. Хай там як, без трокенів, які могли б попередити цих людей, вони виявилися не готовими до бурі. Бачте, старкбласт налітає зненацька. Щойно ти був теплий, мов грінка, бо перед буревієм різко теплішає, а потім він наскакує на тебе, як вовки на отару овець. І єдине попередження – тріск дерев, коли на них накочує морозна
