з’явилась у Фуміко зовсім нещодавно. Цього року їй виповнювалося двадцять вісім, і батьки, які мешкали в Хакодате, неодноразово напосідали на неї з надокучливими запитаннями на кшталт: «Досі не думаєш про заміжжя?» чи «Досі не зустріла хорошого чоловіка?» Та останнім часом вони допікали ще більше, бо торік вийшла заміж її молодша двадцятип’ятирічна сестра. Окрім неї, у Фуміко був ще молодший двадцятитрирічний брат. Він одружився з місцевою дівчиною, коли вона несподівано завагітніла. Лише Фуміко залишалася незаміжньою.
Заміж вона не поспішала. Проте після весілля молодшої сестри дещо змінила думку. Схилялася до того, що погодиться на шлюб, якщо її чоловіком буде Горо.
Гіраї видобула з леопардової сумочки цигарку.
– Гадаю, краще тобі все до ладу їй пояснити, – сказала вона діловито, прикурюючи цигарку.
– Мабуть, варто, – відповіла Казу безбарвним голосом, обійшла барну стійку й зупинилася перед Фуміко. Дивилася на дівчину добрими очима, ніби намагалася заспокоїти зарюмсану дитину.
– Послухайте… Ви маєте вислухати мене дуже уважно… Гаразд?
– Ем… Що? – Фуміко помітно напружилася.
– Ви можете повернутися в минуле. Це правда… Ви можете повернутися в минуле, але…
– Але?..
– Скільки б зусиль ви не доклали в минулому, теперішнє від цього не зміниться.
Теперішнє не зміниться. Фуміко зовсім не чекала почути подібне – вона не могла змиритися з цією думкою.
– Що? – машинально перепитала вона.
Казу спокійно пояснювала далі.
– Навіть якщо ви повернетеся в минуле й скажете вашому… ем… хлопцеві, який поїхав до Америки, про свої почуття…
– Навіть якщо я скажу йому про свої почуття?
– …теперішнє не зміниться.
– Що?!
Не бажаючи слухати, Фуміко відчайдушно затулила вуха долонями. Та Казу незворушно промовляла те, що дівчині зовсім не хотілося чути.
– Це не змінить того факту, що він поїхав до Америки.
Фуміко здригнулася всім тілом.
Казу, мовби навмисне, безжалісно пояснювала далі:
– Навіть якщо ви повернетеся в минуле, скажете йому про свої почуття й попрохаєте не їхати, теперішнє не зміниться.
На ці жорстокі слова Фуміко відреагувала імпульсивно.
– А вам не здається, що це суперечить меті повернення в минуле? – запитала вона голосно й зухвало.
– Спокійно… Не треба вбивати посланця, – озвалася Гіраї. Вона затягнулася цигаркою і, схоже, анітрохи не здивувалася реакції Фуміко.
– Але чому? – Очі Фуміко благали про відповідь.
– Чому?.. Я скажу вам чому, – почала Казу. – Бо… таке правило.
Зазвичай у фільмах і романах про подорожі в часі було правило: не втручатися в те, що може змінити теперішнє. Скажімо, повернувшись назад і завадивши одруженню чи зустрічі своїх батьків, подорожній у часі міг просто не народитися й зникнути, розчинившись
