target="_blank" rel="nofollow" href="#n12" type="note">[12], а також шматки деревляної шабатурки з поламаними золотими плиточками, на яких були зображення та наймення Тут-Анк-Амона і його дружини. Спираючись на цьому, Картер мав переконання, що не знайдена ще домовина Тут-Анк-Амонова мусить конче бути десь близько, й тому не зважав на перестороги старших колєґів.
Працю розпочато взимку 1914–1915 р. Але тепер на заваді їй стала війна. Та, не зважаючи ні на що, Картер з усякими труднаціями р. 1916-го знову прибуває до Люксору. І тут враз довідується, що на місці розпочатих ним праць господарять вже тубільські археольоґи-бандити. Копачі-робітники, що працювали раніш з Картером, оповіли, що одна банда арабів уже знайшла гробницю, та не встигла нею поживитись, бо на них налетіла друга банда, подужала перших шукачів і саме тепер завзято там працює. Картер, не гаючи хвилини, того ж вечора з кількома фелагами з партії своїх копачів подався до місця розкопин. Прибув у «Долину Смерти» опівночі, але саме вчас: під землею гупали мотики «неконцесованих» конкурентів, що спустились мотузом в глибоку шахту. Край мотуза був припнятий на поверхні. Розлючений Картер всамперед перетяв мотуза й таким чином ув’язнив під землею непроханих аматорів старовини. А тоді, не довго думаючи, по свойому мотузові сам-один спустився в шахту, де й знайшов вісьмох шукачів. Картер – не белєтрист, а тому досить коротко розповідає про ці приємні хвилини. Він тільки говорить, що «запропонував» бандитам на вибір: або ж взагалі лишитись у шахті, або скористати з його линви, щоб вилізти нагору. Конкуренти вибрали останнє…
Та знов таки й тепер доля неначе глузувала з упертого вченого: могила, в якій він опинився, не мала зв’язку з Тут-Анк-Амоном. Це була порожня домовина, свого часу приправлена для королевої Гатасу, тіло якої, однак, ніколи тут не лежало. Та Картер не вгамувався, шукав далі й тільки в 1917 знайшов справжнє місце. Лежало воно в трьохкутнику між розкопаними вже гробницями фараонів: Рамзеса ІІ-го, Менефти й Рамзеса IV-го.
На цім місці рився Картер ще п’ять років. І нарешті, 5 листоп[ада] 1922, між звалищами та каміннями, побачив перший поріг сходів, котрі привели його до знахідки, так уперто шуканої. 24-го листопада відчищено всіх 16 сходинок, і археольоґ опинився перед запечатаними дверима. На печатці, що висіла на тих дверях, було витужене наймення: Тут-Анк-Амон. Здається, не було сумніву, що мети досягнено. Але ж так здавалося тільки на перший погляд. Побіч з Тут-Анк-Амоновою Картер побачив другу печать з зображенням шакаля. Правда, була це печатка старо-єгипецького королівського Некрополю. Але ж вона говорила, що гробниця не лишилась недоторканою: хтось уже раніш господарив у ній ще за часів фараонів. Отже: чи лишилось в ній те, що сюди принесено перед 33-ма століттями? Чи не буде вона такою ж порожною, як і домовина жінки фараона – Гатасу, в якій Картер воював з грабіжниками?
Але Картер копав далі. Протягом 25-го та 26-го листопада розчищено дальший хідник, завдовжки в 10 метрів. На його другому кінці об’явилися другі двері. А на них висіла також незрушена печать Тут-Анк-Амонова і… знов печать
