кладеш слухавку, – казав він Вільяму, – ти маєш бути впевнений, що на тому кінці дроту залишився задоволений клієнт, а не людина, переконана, що поліція проти неї.
Вільям підняв слухавку.
– Вибачте за дзвінок, – прозвучав добре поставлений голос. – Сподіваюся, я не марную ваш час.
– Ви не марнуєте мій час, – сказав Вільям, – якщо впевнені, що стався злочин.
– Проблема в тому, що я не впевнений, що стався злочин, проте ситуація справляє темне враження.
Вільям усміхнувся з дивного виразу.
– Скажіть, будь ласка, як ваше ім’я, сер? – спитав він і взяв ручку, хоча знав, що близько половини зазвичай кидають слухавку після цього питання.
– Джеремі Вебб. Я працюю у Лондонській срібній скарбниці, що у Сіті. Мабуть, ви ніколи про нас не чули.
– Ще в школі я був там з батьком, ми шукали подарунок на мамин день народження. Ніколи не забуду це місце, там, мабуть, з десяток різних магазинчиків, усі дуже таємничі…
– Тридцять сім крамниць, – сказав Вебб. – Цього року я займаю посаду президента Асоціації Лондонської срібної скарбниці, й саме через це я вам телефоную. Кілька наших членів повідомили мене про проблему.
– Яку проблему? – спитав Вільям. – Не кваптеся, містере Вебб, та опишіть усі деталі, навіть найдрібніші.
– Дякую, – відповів Вебб. – До складу АЛСС входять кілька членів, які переважно займаються купівлею та продажем срібла. Це може бути будь-що, від вікторіанської ложки до великої вази для обіднього столу. Зараз, щоб мати сертифікат стерлінгового, все срібло, як мені відомо, повинно мати клеймо та пройти лабораторне дослідження. Жоден серйозний колекціонер не придбає річ, яка не має правильного клейма.
Вільям завмер, чекаючи на продовження:
– Останні кілька місяців у скарбниці з’являвся чоловік, який хотів придбати вироби, віком щонайменше сто років. Йому не важливо, чи це медаль з нагоди коронації Георга V або шкільна нагорода за найдовший стрибок. Одне з чотирьох клейм на виробах позначає рік виготовлення, і деякі з моїх колег помітили, що цей чоловік завжди перевіряє вік за допомогою лупи, перш ніж розглянути сам виріб.
– Лупи?
– Вибачте, – сказав Вебб. – Це маленьке збільшувальне скло, яке використовують ювеліри та годинникарі.
– Зрозуміло, – відповів Вільям, хоч і не міг второпати, до чого все йде.
– Інша дивна річ, яку помітили мої колеги, полягає в тому, що він завжди платить готівкою.
– Великими купюрами?
– Ні. Ми завжди уважно стежимо за цим, оскільки враховуємо останні директиви Міністерства фінансів, що стосуються відмивання грошей. Чи я досить зрозуміло пояснюю, офіцере?
– Так, містере Вебб. Ви знаєте, як звуть цього джентльмена?
– У цьому вся й справа, – сказав Вебб. – Ми завжди записуємо імена та адреси кожного покупця, але цей чоловік кожного разу представляється різними іменами
