зосередитися, але йому це не вдавалося, бо минулий вечір не виходив у нього з голови. Він не міг згадати, коли востаннє жінка захоплювала всі його думки. Сьогодні він точно піде з роботи до сьомої, навіть якщо у кабінеті командора все ще горітиме світло.
Він зібрався з думками, поки читав про майстерну махінацію, яку вигадав дрібний шахрай для свого збагачення. Коли він дочитав до останньої сторінки, то зрозумів, що йому доведеться обійти багацько книжкових магазинів Вест-Енду, щоб спіймати крадія на гарячому. Він попередив детектива старшого інспектора Ламонта, який був зайнятий пошуком міжнародного викрадача прикрас, що він має поборсатися у книжковій пилюці та не повернеться до кінця робочого дня.
Вільям вирішив розпочати у «Гетчардс» з Пікаділлі, де працював менеджер Пітер Гідді – він перевірив його ім’я ще раз, – який подав заяву. Він вийшов зі Скотленд-Ярду та пішов у бік «Моллу» і, проходячи повз Букінгемський палац, не міг не думати про той сором, коли він намагався подзвонити Ліз, потім повернув до площі Сент-Джеймс та випірнув на Пікаділлі, де пройшов крізь двері з трьома ордерами постачальника королівського двору.
Вільям спитав жінку за прилавком, чи може він побачити містера Гідді. Той з’явився і, перевіривши посвідчення Вільяма, повів його в офіс на четвертому поверсі й запропонував йому кави.
– Що першим викликало ваші підозри? – спитав Вільям, відкриваючи блокнот.
– Спочатку я взагалі не побачив чогось підозрілого, – відповів Гідді. – Черчилль був політиком, тому підписав величезну кількість своїх книжок. Але дуже важко знайти його шеститомник «Друга світова війна», повністю підписаний. Але коли я побачив таку ж серію у «Гейвуд Гілл», а за тиждень іншу в «Меггс», я почав сумніватися.
– Можете описати людину, яка принесла вам її на продаж? – запитав Вільям.
– Чесно кажучи, погано. Чоловік середнього зросту, на вигляд років шістдесят-шістдесят п’ять, сивий, трохи згорблений, із сильним акцентом. Типовий клієнт «Гетчардс».
Вільям посміхнувся:
– Ви, мабуть, навіть не спитали його ім’я.
– Ні. Він сказав, що не хоче, аби його діти довідалися, що він продає родинну цінність.
– Але ви мали б виписати йому чек.
– Зазвичай я так і роблю, проте він наполягав на готівці. Він з’явився за кілька хвилин до закриття, бо знав, що тут буде мало відвідувачів.
– Скільки коштує звичайне непідписане зібрання книжок?
– Сто фунтів, якщо вони в оригінальних обкладинках.
– А підписане зібрання?
– Три сотні, може, триста п’ятдесят в ідеальному стані.
– Можна спитати, скільки ви заплатили за нього?
– Двісті п’ятдесят фунтів.
– Отже, цей чоловік придбав непідписане зібрання книжок за сотню фунтів, підробив шість підписів та заробив на цьому сто п’ятдесят фунтів. Невеликий грабіж.
– Згоден, – не надто здивовано сказав Гідді. – Але якщо хтось із наших клієнтів дізнається, що ми продаємо книжки з фальшивими підписами, ми можемо втратити
