чого б це вони вирішили, що він належить їм? Вони не володіють Місяцем.
– Так, але вони здобули цей пил у своїй космічній місії, і, мабуть, містер Денінґ забув, що він підписав договір, який забороняє продавати або передавати його третій стороні.
– А що як я відмовлюся віддати його? – спитав Тальбо вже з більшою впевненістю.
– Американці почнуть судовий процес, і боюся, що їхні гаманці більші за ваш.
– То чому б їм просто не придбати цей бісів фіал на аукціоні?
– Згоден, це було б найлегше, – відповів Вільям. – Але вони стоять на тому, що цей фіал належить їм, і «Сотбіс» вже відкликав лот зі свого каталога. І ви не повірите, зараз фіал замкнений у сейфі як режимний об’єкт.
Тальбо розсміявся, направив скрючений вказівний палець на Вільяма й сказав, намагаючись наслідувати Клінта Іствуда:
– Давай, зроби мені ласку!
– Якщо ви підпишете форму відмови, сер, я заберу фіал із «Сотбіс» й поверну його у посольство, вирішивши цим проблему.
– Знаєте, містере Ворвік, якби я був мільйонером, я б поборовся із цими янкі, навіть якщо ціна йому лише кілька тисяч фунтів.
– І я був ви на вашому боці, але боюся, ми все одно програли б.
– Ви, мабуть, маєте рацію. Отже, що підписати?
Вільям відкрив портфель, витяг три однакові форми й поклав їх на стіл.
– Тут, тут і тут.
Тальбо уважно прочитав документи й підписав кожен з них.
– Дякую, сер, – сказав Вільям, поклав дві форми до портфеля, а одну передав доктору.
– Не хочете пообідати разом? – спитав Тальбо й зняв свою мантію, здійнявши хмару крейди.
– Тільки якщо ви знаєте паб, у якому можна було б пообідати в межах двох фунтів та восьми центів.
– Є краща ідея.
На шляху додому Вільям перевірив підписи доктора Тальбо. Йому дуже сподобався обід у їдальні викладачів разом з професором. Виявилося, що той теж шаленіє від мистецтва та палкий прихильник одного з місцевих художників, з яким він познайомився іще за часів бакалаврату. Доктор Тальбо придбав картину вулички у Селфорді авторства Лоренса Стівена Лорі за п’ятдесят фунтів, сума, яку він тоді не міг собі дозволити, та, власне, і зараз теж, хоча, як він зізнався Вільяму, він не міг би її продати.
– Тож на яких художників варто звернути увагу мені, враховуючи мою зарплатню? – поцікавився Вільям.
– Даяна Армфілд, Крейґ Еткінсон та Сідні Харплі. Ви можете побачити їхні роботи на Літній виставці Королівської академії мистецтв.
Вільям записав імена.
За обідом Вільям жартома запропонував замінити кілька піщинок місячного пилу на пісок з пляжа Блекпул, бо він був упевнений, що заступник генерального секретаря не помітить різниці. Тальбо це розсмішило, проте він уточнив, що його колега зі Смітсонівського інституту точно це помітить, хоча він, скоріше за все, ніколи й не бував на Блекпулі.
Нарешті Вільям розгорнув свій журнал, щоб подивитися, на
