якщо тільки доктор Тальбо погодиться підписати стандартну форму відмови. Сподіваюся, він не черговий містер Фінлей Айлс.
– Даруйте, а хто такий містер Фінлей Айлс?
– Він позивався на нас у 1949 році через картину вартістю сто фунтів, але ми досі чекаємо рішення суду щодо законного власника.
– Як так вийшло? – спитав Вільям.
– Це Тернер, який зараз коштує більше мільйона.
Наступного ранку потяг торохтів на шляху до Манчестера, і дорогою Вільям знову вивчав обставини справи про місячний пил, проте не дізнався нічого нового. Він вирішив повернутися до думок про зникле полотно Рембрандта і про те, як йому знайти художника, який зробив з картини копію. Він був певний, що для того, щоб створити таку точну репродукцію, художник мав працювати з оригіналом. Вільяму досі важко було повірити, що людина, яка навчалася у Слейді, може бути здатна знищити національний скарб, але потім згадав слова Яструба: «Зачекайте, доки не побачите його наживо». Вільям перечитав усю теку справи Фолкнера і з’ясував, що хоч той не був публічною людиною, він ніколи не пропускав одну подію – прем’єру фільмів про Джеймса Бонда, а ще він мав колекцію перших видань книжок Яна Флемінга.
Вільям нещодавно прочитав у «Дейлі Мейл», що прем’єра «Виду на вбивство» відбудеться у кінотеатрі «Одеон» на Лестер-сквер через місяць. Але як йому отримати квиток? І навіть якщо він зможе це зробити, місіс Волтерс навряд чи вважатиме це необхідною витратою. Він повернувся думками до доктора Тальбо. Завдяки одному телефонному дзвінку він дізнався, що професор читатиме лекцію на геологічному факультеті у лекційній залі факультету об одинадцятій. Вільяму було цікаво, який він, бо його дивував тот факт, що Американська імперія може мати щось проти простого викладача геології з півночі Англії. Вільям знав, на чиєму боці він у цій справі. Він поклав теку до портфеля і взяв останній випуск журналу Королівської академії мистецтв, але перегорнув кілька сторінок і вирішив почекати зворотного шляху.
Коли потяг в’їхав на станцію Манчестер-Пікаділлі о 10:49, Вільям був одним із перших, хто показав свій квиток контролеру, пробіг повз ряди таксі до найближчої автобусної зупинки й став у чергу. Через кілька хвилин він втиснувся у 147-й автобус, який висадив його прямо біля головного входу до університету. Як узагалі місіс Волтерс знала це? Він усміхнувся, коли побачив групу студентів, які повільною ходою йшли до воріт, а потім розслаблено прогулювались кампусом – Вільям не ходив так з тих часів, як потрапив у поліцію. Він спитав одного з них, як дістатися до факультету геології, та все одно спізнився, бо йому треба було ще дійти до лекційної зали.
Він піднявся на перший поверх, увійшов до зали через задні двері й приєднався до десятків студентів, які слухали лекцію доктора Тальбо. Вільям уважно вивчав викладача із заднього ряду, де знайшов собі місце. Доктор Тальбо, невисокий чоловік з чорнявим кучерявим нечесаним волоссям, був одягнений у вельветовий піджак і картату рубашку з краваткою-шнурком. Його довга чорна мантія була у крейді. Він говорив чітко й впевнено, лише іноді зазираючи у свої записи. Вільям так захопився розповіддю
