таланти, цей добродій ніколи б не виринув у її – їхньому – житті. Це Жульєнові вдалося привернути увагу месьє своїм талантом, нарешті праця оцінена.
Дарма Одрі називає його, свого petit-ami, сутенером.
Хай там як, довше лишатися на Пігаль їй уже небезпечно. Не вистачало ще натрапити на рейд, улюблену розвагу ажанів із відділу моралі. Якщо затримають на тротуарі, ще й у самому серці кварталу з борделями, важко довести, що не повія. І ризикуєш нарешті відчути на власній шкурі, чого поліціянти вимагають від упольованих в тутешніх краях жінок.
Одрі підняла комір, рішуче пішла назад у бік вулиці Коленкур.
Чорний автомобіль виринув з-за рогу раптово – так, мабуть, тигри в джунглях стрибають на жертву з засідки.
Одрі завмерла, позадкувала під стіну найближчого будинку. Інстинктивно притулила сумочку до грудей. Але нападати на неї ніхто не збирався. Автівка зупинилася, і дівчина встигла не лише роздивитися, а й впізнати «форд». Вона знала, що зараз почнуть клеїти, заманювати в салон. Вже готувалася спершу спокійно відмовити, потім, як не допоможе – кричати.
Боковим зором зачепила відразу кількох дівчаток – справжніх вуличних putains, яких вело бажання працювати й вони збиралися навипередки торгуватися з імовірним клієнтом у «форді». А може, й двома чи навіть трьома клієнтами. Хтозна, скільки чоловіків там, усередині.
Дверцята з пасажирського боку відчинилися.
Хтось невидимий викинув на бруківку згорток – круглий предмет, замотаний у якусь велику шмату.
Він із тихим стукотом упав недалеко від Одрі. У падінні шмата розгорнулася, вміст спочатку викотився на тротуар, а потім перекотився з бровки на брук. Дівчина не змогла перебороти цікавості. І ніхто б на її місці не переборов – вона ступила ближче, нахилилася, придивилася, простягнула руку…
Ліхтарне світло тут падало добре.
Автомобіль рвонув із місця, дверцята хряснули на ходу.
Одрі з криком відскочила назад.
Цікаві дівчата вже збіглися, штовхаючи одна одну. І заволали від жаху одночасно з Одрі – бо змогли добре роздивитися жахливу знахідку.
А Одрі Флоріан ще й махала правицею – бо встигла торкнутися цього.
Її пальці, не закриті рукавичками, почервоніли від крові.
Розділ 1
Климентій Кошовий, Апатрид[9]
Добре, хоч прізвище правильно написали.
Останній раз Кошовий бачив згадку про себе у французьких газетах чотири роки тому, влітку. Тоді він потрапив до Парижу вперше, й думав присв’ятити вільний час прогулянкам. Дуже кортіло перейтися містом, яке знав із читаних до війни книжок. Київський гімназист мандрував французькою столицею разом із героями Дюма й Гюго, розкривав паризькі таємниці з Еженом Сю[10], а коли вже вчився на юриста – відкрив для себе практичну користь від нотаток Відока
