відсунувши стілець, кругленький вусатий добродій. Доглянуті, напомаджені, загнуті вгору маленькими гачками вуса контрастували з абияк розчесаним волоссям на голові. Людина з мистецьким поглядом на світ цілком могла припустити, що вуса й зачіска належать двом різним особам. Вузол модної вузької краватки добродій розпустив, жилетки під просторим піджаком не було, та чоловік на ходу поправив краватку й застебнув гудзики на піджаку. Обсмикнувши поли, він ступив до Клима впритул, хлопнув по плечу спершу несміливо, мовби знайомлячись, та вдруге – панібратські, наче давного доброго знайомого.
– Мій герой! Ні, що я кажу – наш герой! Я вже не знав, де вас шукати, аби запросити бодай на келих вина!
– Пардон, ви не помилилися? – обережно спитав Кошовий.
– Як я міг помилитися! В мене професійна пам’ять, месьє! Я сам схвалював до друку ваш фотопортрет! Прошу, прошу приєднатися! Жодних відмов не приймаю! Гарсон!
Чоловік клацнув пальцями, водночас ведучи Клима до свого столика. Тут був вільний стілець, і Климові нічого не лишилося, як зайняти його. Тут же наспів офіціант у білому накрохмаленому фартуху, який закривав прасовані до стрілок чорні штани, камізельку й сорочку, натомість не ховаючи червоного метелика на шиї.
– З’їсте щось, чи спершу аперитив?
– Аперитив, – здався Кошовий. – Але без їжі.
Він лишився у пальті, хіба розстебнув його. Довго затримуватися Клим наміру не мав.
– Рекомендую пастис[25], месьє Дюрок має відмінного постачальника. Такого пастису ви не скуштуєте ніде́ в усьому Парижі! Повірте мені, месьє Кошовí!
– Так уже ніде́, – Клим звик, що його прізвище всюди вимовляють на французький манер, наголошуючи на останньому складі.
– Гаразд, нехай так: ніде́ в Другому окрузі, – легко погодився співрозмовник.
– І, якщо можна, не треба розбавляти мені водою.
– Герої інакше не п’ють. Я б здивувався, аби ви про це не просили.
Офіціант кивнув і зник.
– Ми не знайомі, хоч ви мене знаєте, – нагадав Кошовий, вже здогадавшись, хто перед ним.
– О, мій Бог! – співрозмовник торкнувся пальцем чола, простягнув руку. – Куртуа, Жульєн Куртуа. Маю честь служити редактором «Парі Суар», газети, яка зробила вас знаменитим. А номер із вашою фотографією – популярним. Ви ж його маєте із собою.
Редактор кивнув на скручену газету, що витикалася з кишені Климового пальта.
– Я, власне, з тим і прийшов.
Кошовий розгорнув газетний аркуш на тому місці, де надрукували його знімок.
– Щось не так?
Наспів офіціант, поставив перед Климом чарку з сірувато-зеленою рідиною. Від напою легенько тягнуло анісом. Кошовий, не припрошуючи Куртуа до компанії, зробив невеличкий ковток, визнав:
– Справді, непогано.
– То що не так? – повторив редактор.
– З пастісом?
