та де, втік подалі від гріха! – з Києва.
З речей лише саквояж із чистою сорочкою, парою шкарпеток, змінною білизною, туалетним приладдям і кількома авантюрними романами. Він мусив назавжди попрощатися з кар’єрою київського адвоката – яка там практика, на каторгу б не піти через спробу захистити права та інтереси друкарів-українців. У тридцять років мав почати все спочатку, і вивчати австрійські закони, аби скласти іспити й отримати ліцензію. Вдалося: мав власну, хай успадковану від старенького українця-нотаря контору, славу модного адвоката, котрий вартує своїх гонорарів, зробився завсідником світських салонів. Навіть готувався до бучного весілля з молодою зіркою театральної сцени Барбарою Райською. Захист слабого на голову хлопчину-українця, неправдиво звинуваченого в кількох звірячих убивствах, міг зробити адвокатові Кошовому неабияку безкоштовну рекламу. Тому й погодився, ще й без оплати – нещасна матуся клієнта жила в злиднях. Зате сам Клим мав намір нажитися на гучній справі, що як тоді він вважав, не варта виїденого яйця. Забезпечити майбутнє собі та Басі.
Дуже скоро час показав – у марнославних нема майбутнього.
Жодного.
Кошовий дуже добре пам’ятав, як дев’ять днів заливав горе. І в такому стані, зазвичай зранку, поки ранковий опохміл додавав люті й куражу, робив візити до редакцій усіх львівських газет. Там добивався до редакторів, тупав тогами, бризкав слиною, брудно лаявся й вимагав, аби припинили з дня на день публікувати історію Різника з вулиці Городоцької як сенсацію, що дає газетам прибуток. Декому вдавалося заспокоїти Клима. Дехто викликав поліцію. Та поліцейські лише виводили пана адвоката під руки, бо про його особисту трагедію знало все місто. Кошового розуміли, йому співчували, карати поліція не мала жодного наміру.
Відтоді Клим зненавидів газети.
І саме зараз прямував до редакції «Суар»[16], тримаючи в лівій кишені скручений тугою трубкою примірник дводенної давнини.
Той самий, із його фотографією на першій шпальті.
Знімок анонсував публікацію на сторінці кримінальної хроніки.
До острова Сіте[17] дістався на метро.
Можна було інакше. Наприклад, сівши на омнібус, або взагалі прогулятися пішки. Це забирало кілька годин часу, та зазвичай Кошовий мав його вдосталь. Нікуди не поспішав. Піші прогулянки навіть приносили задоволення, якщо не було дощу або місто не огортав сірий дірявий паризький серпанок, який узимку трапляється частіше за сніг.
Та все ж переходи вимагали відповідного настрою. Нині ж Климові кортіло вихлюпнути гнів чимшвидше. З таким бажанням він вийшов із свого крихітного помешкання на вулиці Брюнель, неподалік Булонського лісу, пірнув у підземку на станції «Порт Майо» та виринув за півгодини у серці Парижа. Минувши Палац Правосуддя та Консьєржері[18], повернув до мосту Міняйл[19].
Кошовий міг вийти з метро раніше. Адресу редакції знав – Другий округ, на одному із Великих бульварів
…
Сіте (
