на свої дві вже не годен.
– Прокляття! Миколо, певно, перелом. Болить паскуда. Точно перелом.
– Ну ти, Тьомичу, і вляпався, – Петрович найперше схопився за кишеню, а там порожньо. От засада! Дорога штукенція відпочиває нині у придорожніх водах. Тьомич був сіпнувся за своїм, коли:
– Кру-кру… Кру-кру… Кру-кру…
Екран блимнув, квакнув і зразу ж вимкнувся.
– Ну кіно… Це відьма грається. Я тобі кажу – вона. Минулого разу машина заглохла. Я в ліс до хутора чимчикував, моʼ, з кілометр. Думав, не виберусь… А цього разу, бач, тебе поганяти хоче.
– Та цить ти… Що робити будемо?
– Болить, ворушити не можу. Зі мною, друзяко, кажись, далеко не зайдеш.
– Ну-ну. Тягнути тебе – ще напартачимо. І машина… Твою ж дивізію! Дійду до села – пришлю когось… Є ж там живі люди…
– Вибач, Петровичу, що так…
– Ну-ну. Жди. Он з пташкою погомони.
Але крук не лишився – полетів за тим, хто у здичавілому полі шукав, де, хто, коли і для кого копав криниці… Таки ж село чомусь Джерельним нарекли…
– Сусіде, це ти баньки зранку залити встиг, еге? – цікавилась пишногруда жіночка в одноногого чолов’яги. Той сидів на лавці біля двору й медитаційно пускав поперед себе кільця диму. Біля нього крутився рудий котище й терся спиною об єдину ногу господаря.
– Заздриш, Ніночко? Не треба, я і тобі чарчину накапаю.
– Накапає він. Ет, бідолашна Оксана. Оце увечері з роботи повернеться вбита, а тут – сюрпрайз!
– Твоє яке діло?
– Отож. Роботи – за що хапатися, не знаєш, а він крапає, крапальщик…
– Не лайся, Нінель.
– Нінель…
З іншого боку обійстя замиготіла квітчаста хустка, й худа, як жердина, її власниця вийшла на голоси:
– Що, Нінко, мізки промиваєш? Наклюкався, Льошко, еге? І ото день у день.
Чолов’яга навіть не ворухнувся, натомість пустив ще одне рівненьке кільце тютюнового диму:
– Галочко, Галочко, ти ж ніби педагогічну освіту колись мала. Забулося, еге? Мила моя, а як інакше, га? Треба день у день, бо воно ж що?
– Що?
Чоловік усміхнувся й складами промовив:
– Цирку-ля-ці-я рідини в організмі. От.
– Та бодай тебе заціпило, фізіолог хрінів.
– Нєа. Навіть не сподівайтесь. Організм, дівчатка, складається з рідини. Знаєте, який відсоток рідини в організмі?
Пишногруда Нінка пирснула сміхом:
– Твій, голубчику, стовідсотково з оковитої складається.
А худюча Галька й собі шпильку пустила:
– Еге, ще й на ампутовану кінцівку приймаєш… за інерцією. От і виходить, що сто з лишком відсотків.
Сусід насупився й сплюнув. Таки порушили душевну рівно вагу бісові баби. Ет! Відьомське плем’я.
– Давайте, повзіть
