ти не той грецький маг, що мешкає на Жовтій вулиці?
– Так, це я, – відповів він приязно, – чого ви хочете від мене?
Тоді юна русалка знову заплакала, заломивши свої прекрасні руки, й почала благати мого батька, часто зітхаючи, щоб він визволив її від туги й приготував для неї міцний любовний напій, бо вона «гине, мріючи намарно про свого коханого». Її чарівні очі дивилися так жалібно й сумно, що розчулили його серце. І він негайно вирішив допомогти їй, але спочатку поцікавився, як вона йому віддячить. Тоді русалка запропонувала йому таке велике перлове намисто, що будь-яка жінка могла б вісім разів обернути його довкола своєї шиї.
– Але цей скарб, – пояснила вона, – ти отримаєш не раніше, як я побачу дію твого чародійства.
У силі своїх чарів батько не мав жодного сумніву. Він повернувся до міста, розв’язав приготований до від’їзду вузол із лахами й зготував бажане зілля так швидко, що невдовзі по півночі він уже стояв на березі моря, де на нього чекала русалка. Він передав їй маленьку пляшечку з безцінним зіллям, і вона, засипаючи його вдячністю, звеліла прийти наступної ночі за обіцяною винагородою. Батько пішов тоді геть і провів решту ночі та ще цілий наступний день у тривожному очікуванні. Ані трохи не сумніваючись у силі й дії напою, він не знав, однак, чи дотримає свого слова морська красуня. З такими думками зустрів він ніч на домовленому місці. Невдовзі у хвилях з’явилася й сама морська діва.
Неможливо передати той жах, який охопив мого бідолашного батька, коли побачив, що він накоїв своїм мистецтвом! Нереїда, посміхаючись, підійшла ближче й передала йому перлове намисто, і у її руках він побачив мертве тіло надзвичайно вродливого юнака. За вбранням батько впізнав у ньому одного з грецьких моряків. Обличчя його було смертельно-бліде, кучері колихали морські хвилі. Русалка ніжно притискала юнака до грудей і гойдала його на руках, немов маленького хлопчика.
Тільки-но мій батько побачив це, як заголосив і прокляв себе та своє мистецтво. Русалка тієї ж митті зникла в глибинах моря разом із мертвим коханим, а на піщаному березі лежало перлове намисто. Оскільки зарадити нещастю було вже неможливо, батько взяв намисто й приніс його під одягом додому, там він розірвав його, щоб розпродати перлини по одній. З вилученими коштами він сів на корабель, який прямував на Кіпр, і вже було думав, що назавжди позбувся будь-якої нужденності. Однак володіння грішми, які обагрила кров невинної людини, обернулося для нього численними лихами. Шторми й корсари повідбирали в нього всі його статки, і на батьківщину він повернувся тільки через два роки, мов жебрак із корабля, що зазнав трощі.
Упродовж усієї розповіді пані лежала на перині й дуже уважно слухала оповідь. Коли ж карлик завершив свою розповідь і затим замовк, вона, не промовивши жодного слова, застигла в глибоких роздумах, доки гондольєр не припинив гребти в очікуванні на наказ повертати назад. Тоді вона стріпнулася, немовби від якогось лячного сну, махнула
