поля розпочав своє повітряне турне найвідоміший в імперії мотогонник, який став авіатором, – Сергій Уточкін.
Тарас Адамович примружив очі, замислився. Здавалося, він навіть у повітрі відчув терпкий аромат айвового варення. У квітні колишній слідчий зазвичай відкривав решту літніх та осінніх запасів у очікуванні нового сезону. Діставав із полиць у льоху найнеймовірніші знахідки – аґрусове чи вишневе, варення з пелюсток троянд або чорничне. Сусідські хлопчаки щедро намащували солодкою в’язкою сумішшю м’які скибки свіжоспеченого хліба, наминали з апетитом, встигаючи розповідати йому останні новини. У квітні того року всі чутки, що їх розносили прудконогі збирачі інформації, так чи інакше крутилися навколо однієї теми – літаків.
– Це така величезна коробка, – говорив білявий верткий хлопчак, який вже встиг вимастити обидві щоки чорницею, – ще й гуркоче…
– Була негода – перебиваючи його, голосно додав смаглявий хлопчик.
– Ет, яка різниця, у квітні завжди така погода!
– Було б чисте небо, він би літав довше! – не погоджувався його товариш.
– …На бензині, – поважно додав гімназист, який дивом прибився до босоногих хлопчаків, – ще й хмарки диму пускає!
Тарас Адамович гладив довгий вус та усміхався, слухаючи обурливі вигуки голосних промовців, інколи щось запитував. Вони залюбки розповідали йому, намагаючись перекричати один одного, адже кожен вважав, що саме він запам’ятав найголовніші подробиці.
– А сам він такий…
– Рудий! – вигукнув смаглявий хлопчина і хитро примружив оченята.
– І чоботи… такі жовті з тупими носаками…
– І капелюх, – гімназист пошукав очима схожий предмет і радісно вигукнув, вказавши кудись ліворуч: – Ось точнісінько, як у вас! – і шість пар вражених очиць подивилися у напрямку його вказівного пальця.
– Не такий, – заперечив смаглявець.
– Менший. Це ж бриль, а у пана авіатора… – білявий хлопчик змовк на півслові та поглянув на Тараса Адамовича.
– Канотьє, – підказав колишній слідчий.
Хлопчаки кліпали очима та здивовано переглядалися.
– Не зважайте, – махнув рукою Тарас Адамович. – То що, коробка літала?
– Так! – відповів йому хор голосів, який за секунду знов розпався на репліки.
– Отак – вжжжж!
– А потім бах!
– Коні заіржали і нумо задкувати!
– А бричка пана аптекаря таки перекинулася – дурна коняка злякалася, – засміявся білявий Юрась.
Гімназист додав:
– А потім він катав пасажирів.
Після цієї репліки запанувала тиша. Тарас Адамович обвів поглядом похнюплену зграйку, намагаючись стримати усмішку. Здогадатися, що їх не було серед пасажирів авіатора Сергія Уточкіна, нескладно.
– Катав усіляких дівиць, – сумно зронив Юрась.
– Багато
