всі пілоти здійснюють вильоти щодня, тим паче бойові.
Він зацікавлено поглянув на неї. Дівчина бадьоро мовила далі:
– Так, ми спілкувалися час від часу з пілотами – врешті, тітка живе неподалік «Бристоля», а у будинку її знайомої нерідко організовували «музичні вечори». Віру кликали грати на фортепіано. «Бристольський загін» був на тих вечорах ледь не в повному складі.
– Що ж, тоді я тим паче вдячний вам за згоду продовжити наш контракт, – усміхнувся Тарас Адамович, – вказуватимете на мої помилки!
– Ваша інтуїція допоможе їх оминути, – ледь помітно схилила вона голову.
– Тобто?
– Пам’ятаєте, ви говорили Вірі, що кавалеристи просто пересіли на інших коней – залізних, із крилами? Так, один із пілотів розповідав нам, що сам – колишній кавалерист, драгун. Говорив, що кавалеристам, які перейшли в авіацію, простіше за інших, мовляв, схожі принципи керування вуздечкою та шенкелями.
– Гм, – Тарас Адамович погладив довгий вус. – І справді, пересіли, – пробурмотів він кудись убік, обмірковуючи почуте.
Міра кивнула та додала:
– Віра тоді сміялася і говорила, що польська кавалерія завжди була крилатою.
Візник зупинив коня біля брами на аеродром. Тарас Адамович подав Мірі руку, окинув поглядом рівні ряди ангарів. Незайманий сніг вкривав дахи споруд і лавки трибун. Колишній слідчий і дівчина рушили в бік будівель, які видавалися покинутими.
– А якщо ми тут нікого не знайдемо?
– Про одну зустріч я домовився, – заспокоїв свою секретарку Тарас Адамович, – товариш нашого підозрюваного погодився поспілкуватися. І що найвагоміше – він був на борту літака, коли сталося вбивство.
Дивно, що з мосьє Лефевром вони досить недовго говорили про літаки – француз завжди із захопленням відгукувався на будь-яку згадку про авіацію. Чи то він не хотів писати, чи то його нормандський шаховий партнер відчував холод від листів, коли торкався історій про підкорювачів неба. Мосьє Лефевр міг писати про Адольфа Селестена Пегу, який був родом із містечка Монферра, що на півдні Франції. Пегу воював у африканському полку легкої кавалерії, потім, після хвороби й одужання, потрапив до 12-го гусарського полку. Мосьє Лефевр старанно оповідав усі подробиці з життя Пегу, радше – переповідав те, що читав у газетах. Адже відтоді, як авіатор почав крутити в небі над Парижем мертві петлі, газети не стомлювалися писати про нього, порівнюючи з Белерофонтом – першим вершником на крилатому коні. Мосьє Лефевр писав, що жаданий brevet de pilote Пегу отримав особливого дня – 13 лютого 1913 року. Хтозна, можливо, дві тринадцятки стали фатальними для француза? Дивний пілот із хворобливим кольором обличчя з дикої та, як вважали французи, – нелітаючої країни випередив його, виконавши мертву петлю над Куренівським аеродромом.
Землі, що лежали на схід від Царства Польського, недарма вважали територією, вільною від польотів. Ще за часів Катерини ІІ на будь-які спроби подолати земне тяжіння тут дивилися в кращому разі як на розвагу чи дешевий ярмарковий
