я прошу тебе, ні! Не проси й не говори нікому. Принеси мені мої черевики та поклади ці туфлі разом з іншими нашими речами. Я більше не можу танцювати, але щойно вечеря закінчиться, дивись, чи не йде Ханна, й одразу кажи мені.
– Всі вже йдуть вечеряти. Я залишуся з тобою. Так буде краще.
– Ні, люба, біжи й принеси мені кави. Я так втомилася, що не можу поворухнутися.
І Мег, приховавши свої черевики, відкинулася на спинку дивану. Джо тим часом попрямувала до їдальні, однак знайшла її не скоро, спочатку зазирнувши до комори, де зберігався посуд, потім – до зали, де старий містер Гардінер пригощався наодинці. А коли нарешті дісталася їдальні, то, притьма схопивши чашку з кавою, одразу пролила її на себе, урівнявши в правах передню частину своєї сукні з задньою.
– О, ні, яка я незграба! – вигукнула Джо. У розпачі вона намагалася стерти пляму рукавичкою Мег, після чого й та стала брудною.
– Чи можу я вам допомогти? – прозвучав неподалік доброзичливий голос. Це був Лорі з чашкою кави в одній руці та креманкою з морозивом – в другій.
– Я хотіла віднести цю каву для Мег, яка дуже втомилася, але хтось штовхнув мене, і ось – тепер я в такому прекрасному вигляді, – відповіла Джо, похмуро поглядаючи на спідницю та рукавичку, які набули кавового кольору.
– Як шкода! Я шукав когось, кому віддати все це. Може, віднесемо цю каву й морозиво вашій сестрі?
– О, дякую! Я покажу вам, де вона. Я вже нічого не братиму, бо, певна, знову все зіпсую.
Джо йшла попереду, а Лорі позаду котив маленький столик на коліщатках, куди також поставив каву й морозиво для Джо. Це виглядало так тактовно, що навіть Мег назвала його «хорошим юнаком». За розмовами й солодощами весело спливав час, аж поки до кімнати не увірвалися молоді люди, що заходилися грати в «лічилки». По тому прийшла й Ханна. Мег піднялася з дивану так швидко, що аж скрикнула від раптового болю, а Джо довелося підхопити її.
– Тихше! Не кажи нічого, – прошепотіла вона, вголос додаючи: – Нічого, нічого, пусте. Я трохи підвернула ногу, от і все.
Ханна незадоволено щось пробурмотіла, Мег заплакала, а Джо трохи розгубилася, але потім вирішила, що вона в цій ситуації повинна зберігати холодну голову. Треба було брати все у свої руки. Вислизнувши з кімнати, вона побігла вниз і, знайшовши слугу, запитала, чи може він дістати їй коляску. Це був найманий офіціант, який нічого не знав про коляски. Зате їхню розмову почув Лорі і запропонував дідусеву карету, яка щойно за ним приїхала.
– Але ж ще зовсім рано! Ви, мабуть, хочете побути ще? – почала було Джо, не наважуючись одразу прийняти його пропозицію.
– Я завжди йду рано, правда, правда! Будь ласка, дозвольте мені підвезти вас додому. Тим паче, що на вулиці, здається, пішов дощ, – мовив Лорі.
Це остаточно вирішило подальший хід справи. Розповівши про травму Мег, Джо з вдячністю погодилася й помчала, щоб повідомити інших. Тож незабаром розкішна карета Лоуренсів від’їхала від дому Гардінерів.
