слину з рота. – Яка різниця? Я питав у тебе, хто твій батько? Я тебе взагалі зачіпав?
І, грюкнувши дверима, вискочив у коридор, а Саша за ним.
– Костику! Стривай! Не звертай уваги! Та стривай же!
Не знижуючи швидкості, Костя влетів у відчинені двері чоловічого туалету. Саша загальмувала. Подумавши, сіла на підвіконня.
По коридору йшов, обережно ступаючи, третьокурсник. Повільно повертав голову, наче шия в нього була залізна, заіржавіла. Іноді завмирав, ніби прислухався до чогось, і навіть очі його переставали рухатися, уп’явшись в одну точку. Потім він рушав знову, і так, крок за кроком, наближався до Саші на підвіконні.
Незважаючи на по-літньому теплий і сонячний день, він був у вовняних рукавичках. Лоб його закривала широка плетена пов’язка – чи то для краси, чи то засіб од головного болю.
– Привіт.
Саша не очікувала, що він заговорить, і відповіла автоматично:
– Привіт.
– Перший курс? Кошмари? Істерики?
Саша облизала губи.
– Ну, загалом, так…
– Зрозуміло, – сказав третьокурсник. – Ти в школі була відмінниця?
– А що? – запитала Саша насупившись.
Хлопець ступнув до неї. Зупинився, погойдуючись, потім зненацька легко підстрибнув і сів поруч на підвіконня.
– Тобі треба підстригтися. Зробити каре. І помаду яскравішу.
– А тобі яке діло? – образилася Саша.
– Я твій старший товариш, можу давати поради, – хлопець усміхнувся. – Валера, – і простяг руку в рукавичці.
Саші довелося себе присилувати, щоб простягти руку у відповідь і торкнутися чорної зваляної вовни:
– Олександра…
Вона перевела подих і раптом заговорила, понизивши голос, дуже швидко:
– Валера, скажи, поясни, ти вже повинен знати: чого нас тут учать?!
– Пояснити – значить спростити, – повідомив хлопець після паузи.
Саша зіскочила з підвіконня.
– Бувай.
– Чекай! – у Валериному голосі було щось таке, що змусило її зупинитися. – Я не… викаблучуюсь. Виламуюся. Приколююся. Насміхаюся. Випендрююся. Зубоскалю. Підколупую. Я…
Він замовк здивовано й навіть розгублено – наче його власні слова були тарганами, що розбігалися від яскравого світла.
– Розумієш, це справді важко пояснити. Перший семестр найважчий. Просто витримай, і все. Далі буде легше з кожним роком.
– А в мене є вибір? – гірко спитала Саша.
Валера, усе ще сидячи на підвіконні, знизав плечима.
– Слухай, – сказала Саша сухо, – будь ласка, заглянь у туалет і скажи хлопцеві… першокурсникові… що я його чекаю. І нехай він перестане ховатися.
О пів на першу ночі Саша здалася. Закрила книжку, впустила її під ліжко. Заплющила очі й одразу ж заснула.
Прокинулася від запаху тютюнового
