легендами народилися там ще тисячу років тому завдяки чудесному еліксирові. Нам чимдуж хотілося переконатися в тому, що оповідав нам брат Лука: чи справді джерело Сілоам біля гори Сіон б’є не щодня, а лише три дні на тиждень?
Коли ж ми наблизилися до міста, нам назустріч вийшли християни, яких навмисне вигнали поза мури, аби завдати нам ще більшого клопоту. Було серед них чимало жінок і дітей, і всі вони прибились до нас, шукаючи не тільки опіки, але й харчів та води.
Обложені почувалися хоробро, адже мали добру зброю і навіть грецький вогонь.
Переважну більшість нашого війська складали франки, та були також ґенуезці, нормандці, фламандці і ми, галицькі русини. Більшість франків своїх коней уже поїли і з лицарів перетворилися на піхотинців, проте ми наших коней берегли. То були гуцулики, гірські присадкуваті коники, але дуже витривалі. Франки не раз чудувалися, як наші коники спритно спинаються на пагорби, як трюхикають собі без утоми і як довго можуть бути без води.
Командував нами Раймунд, граф тулузький, хоробрий, упертий і доволі дурний. Та були ще й інші знатні пани, кожен з яких мав своє військо. Вони розбивали табори навпроти різних воріт: герцог Роберт Фландрський навпроти Дамаських, герцог Роберт Нормандський, син Вільгельма Завойовника, що його прозвали Товстоногим – біля воріт Ірода, герцог Нижньої Льотарингії Готфрід, граф Бульонський – біля Яффських воріт, з північно-східного боку розташувався Танкред Тарентський.
13 червня ми, за намовою пустельника, що мав манливі видіння, спробували піти на штурм і зопалу спустилися в глибокий рів, який оточував місто. На нас сипонули рої стріл, на голови полетіло каміння, полилися гаряча смола й олія. Ми зазнали важких втрат і змушені були відкотитися на свої позиції. Пустельника хотіли стратити, але він кудись зник. Що й казати, ми не були готові до штурму, нам бракувало драбин, катапульт, як і каміння, яким можна було б розбивати стіни. Деревця, які росли неподалік, були невеличкі або ж каракуваті, на драбини й катапульти ніяк не годилися.
Єдина користь з того невдалого штурму, це кількість стріл і каміння, яким нас намагалися уразити. Їх вочевидь було менше, аніж коли ми штурмували інші міста, а це свідчило про не надто велику чисельність гарнізону.
На щастя, 17 червня до Яффи прибули ґенуезькі кораблі. Вони привезли готові катапульти, однак їх було замало, тому й самі кораблі ми розібрали на дошки і бруси та привезли до Єрусалима, а тут уже наші теслі збудували великі облогові вежі на колесах, оснащені відкидними мостиками і катапультами.
На ту пору ми вже перебували на межі людського терпіння. Спека і сухий вітер, що заносив піском, виснажували і нас, і коней, а води ставало все менше. Але всі з великою енергією кинулися будувати облогові вежі, драбини, катапульти, тесати кам’яні ядра, вирізувати стріли. Робота кипіла вдень і вночі. Християни, яких вигнали з Єрусалима, допомагали нам, як могли, працювали навіть жінки й люди
