фортецях і чекали. На щастя, сельджуки не мали достатньої військової техніки, щоб штурмувати Едессу і Тур-Башир. Вони постояли далеко на пагорбі так, щоб їх було добре видно, погарцювали перед нашими стінами, викликаючи лицарів на герць, але ніхто з наших не спокусився на такі дрібні зачіпки. Врешті Мавдуд відвів армію до Алеппо, хоч деякі його воєводи протестували і наполягали на облозі Едесси. А відтак у нього почалися клопоти – володар Алеппо відмовився відчинити перед ним ворота. Це викликало ще більші чвари в його війську, врешті армія розпалася, а Мавдуд змушений був відступити до Шайзара.
Наш пан Танкред Тарентський, отримавши підтримку від короля Балдуїна I Єрусалимського і триполійського графа Бертрана, повів своє військо через Апамею на Шайзар. Але ми не піддавалися на провокації сельджуків і не вступали в бій, розташувавшись на високому пагорбі та обмежуючись лише перестрілкою. Стріли летіли в один і другий бік, не завдаючи нікому особливої шкоди. Інколи хтось виривався на герць, хизуючись своєю вправністю володіти конем і зброєю, та рідше сходилися в бою із ворогом. Як вороги, так і ми, виряджали окремі загони на лови, щоб прогодувати військо. Кілька разів наші мисливці розбивали їхніх ущент, і вороги змушені були голодувати.
Так проминуло два тижні, аж поки ця лінива битва не завершилася тим, що Мавдуд змушений був повернути своє військо домів, а ми, теж відчуваючи втому і нестачу харчів, відступили до Апамеї.
Хоч і не відбулася вирішальна битва, але то була наша перемога, бо ми об’єдналися, показали силу і змусили ворога відступити. Після цього військо розділилося, а ми, вирішивши остаточно покинути Святу землю, пристали до графа Роджера, який спочатку мав намір іти до Єрусалима, та передумав і зупинився в Назареті. Тут ми з ним попрощалися, він нам виділив чотирьох мулів, щоб могли ми покласти на них нашу здобич, воду й харчі».
Розділ 5
Київ, жовтень 2019-го. Заплакана дівчина у пошуках душевного товариша по чарці
Той відтинок вулиці Франка, де жив Бісмарк, підходив і дуже ледачим, і надто рухливим. Щоразу при виході з дому в Олега з’являвся вибір – «котитися» вниз до Володимирського Собору або дертися вгору на Ярославів Вал, де, звичайно, спокус у вигляді каварень і барів було більше, але для цього були потрібні енергія і бажання. Тому будь-який вихід Бісмарка з дому без конкретної мети, на прогулянку, розпочинався з вибору: ліворуч чи праворуч, вгору чи вниз? Вгору було ближче, але важче, вниз, навіть якщо тільки до Хмельницького, було легше, але трохи далі і набагато нудніше, якщо йшлося про місце для сніданку або кавового усамітнення. Усі «ділові» виходи вели вгору, адже короткий шлях до найближчої станції метро пролягав через ЯрВал.
Іноді Олег замислювався: як же тут жила останніми роками його тітка Клава, від якої він і отримав помешкання у спадок? Будинок на схилі насправді їй не залишав вибору. Коли їй виповнилося шістдесят сім, вона перестала відходити далеко від брами. Сиділа на лавці. Ще через кілька
