вогник в очах, спрямованих на бюст Галатеї, що виблискувала в кутку білим мармуром.
– Якщо дівчина гідна, влаштувала б їй привітне приймання. А що, все йде до того? – і пані Джо подивилася йому в обличчя з цікавістю, яку виявляють до любовних історій навіть літературні дами.
– Поки ні. Я дуже зайнятий, щоб «бігати за спідницями», як каже Тедді. Як він, до речі? – запитав Ден, спритно змінюючи тему, немов його втомила розмова про почуття.
Пані Джо легко піддалася на його виверт і повела розповідь про таланти й чесноти своїх синів, аж поки вони самі не увірвалися до кімнати й накинулися на Дена, як два люблячих ведмедики. Свою радість від зустрічі хлопці проявляли на кшталт товариських змагань з боротьби, в яких обидва, зрозуміло, зазнали поразки: молодий мисливець швидко з ними впорався. Незабаром з’явився професор, і розмова тривала весь час, поки Мері готувала надзвичайно смачну вечерю, а потім запалювала свічки: інтуїція підказала їй, що то прибув особливо бажаний гість.
Після чаю Ден розмовляв з друзями, прогулюючись великими кімнатами, а іноді виходив у передпокій, щоб ковтнути більше свіжого повітря, якого його легені потребували значно більше, ніж у «цивілізованих» людей. Саме тоді він несподівано побачив на тлі темного дверного отвору знайому постать і завмер, не в змозі відірвати від неї очей. Бесс, висока й струнка, з німбом золотого волосся навколо голови, у білій шалі, кінці якої нагадували крила, котрі роздував, пролітаючи через передпокій, прохолодний вітерець, теж притишилася, не впізнаючи давнього товариша.
– Ден? Це ти? – запитала вона нарешті, наблизившись.
– Схоже на те… а я спочатку не впізнав тебе, Принцесо. Думав, марево, – поволі промовив Ден, дивлячись на неї з м’якою цікавістю впереміш з подивом.
– Так, я справді виросла, проте тебе ці роки змінили ще більше, – Бесс із задоволенням дивилася на його потужну постать, таку нетипову серед «пристойних» людей, що оточували її.
Перш ніж вона встигла закінчити фразу, в передпокій забігла Джозі й, забувши про недавно здобуту поважність своїх тринадцяти років, дозволила Дену підхопити її на руки й поцілувати, як дитину. Тільки поставивши її знову на ноги, він зазначив, що вона теж змінилася, й вигукнув із комічним відчаєм:
– Слухай-но! Так ти теж дорослішаєш! Що ж я робитиму, якщо не залишиться дітвори, з якою я міг би погратися? Ось і Тедді став схожий на жердину, і Бесс – юна леді, й навіть ти, моє Гірчичне Зернятко, носиш довгі сукні та напускаєш на себе поважного вигляду.
Дівчата засміялися, а Джозі почервоніла, дивлячись на високого чоловіка й усвідомлюючи, що занадто необачно стрибнула на шию старому знайомому. Дві молоденькі кузини були чарівними протилежностями – одна біла, точно лілія, інша яскрава й рум’яна, немов маленька дика трояндочка. І Ден із задоволенням кивнув, уважно дивлячись на них. Він бачив чимало гарненьких дівчат під час своїх мандрів, і його тішило, що дві його давні подружки перевершували
