з татом, щоб подивитися, що краще: мустанги, коні святого Марка чи ті, що стоять на Капітолійському пагорбі. Будь ласка, не ображай мої ідеали, а я спробую полюбити твої, – сказала Бесс, починаючи думати, що Захід, можливо, вартує того, щоб на нього поглянути.
– Домовилися! Я твердо впевнений, що всі американці мають спочатку оглянути всі куточки своєї країни, а вже потім прямувати в чужі краї, – завважив Ден.
– Новий Світ має певні переваги, проте є вони і в Старого Світу. В Англії жінки мають право голосувати, а в нас – ні. Мені соромно за Америку. Їй слід було б бути попереду інших країн у всіх хороших починаннях! – вигукнула Нен, яка вже встигла поборотися за права жінок.
– О, будь ласка, не треба! Люди ніяк не можуть дійти згоди щодо цього питання й обзивають один одного лайливими словами. Цього вечора збережімо мир і спокій! – благала Дейзі, яка терпіти не могла суперечок.
– Ви, жінки, зможете голосувати скільки завгодно в нашому новому містечку, а також висувати свої кандидатури на посади мера й членів міського правління. У нас буде повна свобода для всіх, а інакше я не зможу жити в цьому місці, – сказав Ден, додавши зі сміхом: – Я бачу пані Шибайголову та пані Шекспір Сміт, як і раніше, розходяться в думках.
– Якби всі завжди були згодні, ми ніколи ні в чому не домоглися б успіху. Дейзі – сама чарівність, але в неї застарілі погляди. Тож я намагаюся додати їй сміливості такими розмовами, щоб наступної осені вона поїхала й проголосувала разом зі мною. Демі супроводжуватиме нас, щоб ми могли взяти участь у тих єдиних виборах, до яких нас допустили.
– Ти повезеш їх на вибори, Святий отець? – запитав Ден. Здавалося, йому подобається це давнє шкільне прізвисько Демі. – Ця система чудово працює в Вайомінгу.
– Вважатиму за честь. Мама й тітки їздять на вибори щороку, Дейзі теж поїде зі мною. Вона, як і раніше, моя найкраща половина, тож ні в чому від мене не відставатиме, – сказав Демі, обнявши сестру, яку любив навіть більше, ніж раніше.
Дену подумалося, як, мабуть, все-таки приємно мати такі міцні родинні узи. Власне самотнє дитинство видалася йому невимовно сумним, коли він пригадав, з чим довелося боротися. Однак серйозні думки перервалися в цю хвилину тяжким зітханням, з яким Том задумливо вимовив:
– Я завжди хотів бути близнюком. Є з ким відверто поговорити. А як приємно завжди мати поруч когось, хто радий спертися на твою руку й утішити тебе. Особливо, коли інші дівчата такі жорстокі.
Нерозділена пристрасть Тома була неодмінним предметом жартів у родині, тому цей натяк викликав сміх. Він перейшов у справжній регіт, коли Нен, вихопивши з кишені коробочку, сказала з професійним тоном:
– Я знаю, ти переїв омара за вечерею. Прийми чотири пігулки й позбудься від свого розладу. Том завжди зітхає й каже дурниці, коли переїсть.
– Я прийму ці пігулки. Це єдине, чим ти за всі ці роки підсолодила моє життя, – і Том з похмурим виглядом захрустів пігулками.
– «Хто
