trong> – дівчата й парубки
Відьми, домовики, лісовики, гноми
Дегенерат. Голос із пітьми. Крики птахів
Карі, жінка
Містер Котон
Месьє Бальон
Пани фон Еберкопф і Трумпетерштралє
Подорожні. Злодій і укривач
Анітра – дочка начальника бедуїнів
Араби, рабині, танцівниці
Кольос Мемнона – співак
Сфінкс із Гізе
Доктор філософії, професор Беґриффенфельд, директор будинку для божевільних у Каїро
Гугу – реформатор малабарської мови
Гуссеін – східний міністер
Фелах із королівською мумією
Божевільні та їхні доглядачі
Норвезький капітан корабля і його команда
Невідомий пасажир
Духовник
Похоронна процесія. Урядник. Відливник[1] ґудзиків. Худий
Події драми починаються на початку XIX століття, а закінчуються в шістдесятих роках, частково відбуваються в Гудбрандській долині та її горах, частково на побережжі Марокко, в пустелі Сахарі, в будинку для божевільних в Каїро, на морі тощо.
Перша дія
І. Картина
Укритий лісом згірок, біля загороди.
З гори спадає потічок. По другий бік – старий млин. Спекотний літний день.
Пер Ґінт, парубок міцної статури двадцяти років спускається доріжкою. Оза, його мати, маленька, тендітна жінка слідкує за ним, лютуючи.
Оза: Брешеш Пер!
Пер Ґінт: (не спиняючись) Ні, ні! Не брешу!
Оза: Забожись, коли це правда!
Пер Ґінт: Що божитись?
Оза: Тьху! Не смієш!
Ти казок мені наплів.
Пер Ґінт: (помовчавши) Ні, це правда, я божусь!
Оза: (забігає перед ним) І тобі цього не стид?
Десь пропадеш, десь дінешся,
Ґави ловиш – сіно жде.
Цап тобі заліз у тім’я,
Без штанів біжиш домів,
Без добичі, голіруч, –
Й не соромишся – до цього
Матері плести казок!
Отже – де ти стрівся з цапом?
Пер Ґінт: У бік від Гендина.
Оза: Ага!
Пер Ґінт: Сильно вихор дув відтіль,
Через що я й міг безпечно
Крізь гущавину пройти,
За якою він…
Оза: Так-так!
Пер Ґінт: Прислухаюсь нишком-тишком,
Як він б’є у сніг копитом,
Подивляю пишні роги,
Що виблискують до сонця,
Підсуваюсь по камінню,
Ледве в сніг не провалюсь,
Й бачу – олень велет-красень,
Звір, якого десять літ
Тут, повір, ніхто не бачив!
Оза: Боже хрань!
Пер Ґінт: Аж грянув стріл.
Цап скрутився, заметався,
Та за мить, нім він піднявся,
Я у нього на хребті!
Ліве ухо – лап в долоню,
Ніж із піхви вже добув,
Мить – і в грудь його загоню…
Гу! Як зірветься шалений,
Як брикне на рівні ноги,
Як рогами не метне!
Десь полетів ніж і піхва,
А мене він поміж роги
Як не вхопить, мов в кліщі,
Як не скочить, не шугне
Просто
Майстер
