(палко) Каська з ліса чула крик.
Пер Ґінт: (Чхає собі в лікоть)
Так, та це ревів так я.
Оза: Ти?
Пер Ґінт: Бо я дістав по шиї.
Оза: Що?
Пер Ґінт: Він б’є! Повір мені.
Оза: Хто?
Пер Ґінт: Ну – Аслак, не хто-будь.
Оза: Тьфу! І ще раз тьфу! Ну, прошу
Та жидівська помивачка[9],
Той лінтяй, кривцун, той злодій,
Той брехун, той попсуй-майстер[10]?
(Знову плаче)
Щось подібного? Я скоро
Очі виплачу. Та це,
Вже направду, не пусте:
Він тебе б’є – дурака,
Ти ж не маєш кулака?
Пер Ґінт: Будь я молот, будь клепало –
Мати плаче сяк чи так.
(Сміється)
Ну, потіштесь…
Оза: Що? Ти знову
Набрехав?
Пер Ґінт: Тим разом – так.
Вір тепер моному слову.
(Затискає лівий п’ястук[11])
Гляньте, в тих кліщах залізних
Аслак вився.
(Затискає правий п’ястук)
Ця ж рука
Била молотом. Чи мало?
Оза: Ти повік не даш спокою,
Доки я не ляжу в гріб.
Пер Ґінт: Ні, нанашко! Ти ще будеш
Їсти чисто білий хліб!
Вір мені – ціле село
Впаде ниць до твоїх ніг.
Я не все зробив, що міг!
Підожди лиш мить одну
Доки я щось славне втну!
Оза:(згірдно[12]) Ти?
Пер Ґінт: Що прийде, хто ж це знає?
Оза: Так ти знай хоч те одно,
Що штанів не полатає,
Як підреш колись, ніхто!
Пер Ґінт: Цісарем, царем я буду!
Оза: Так, тепер вже бистра чвірка
Геть твій розум десь несе.
Пер Ґінт: Вижди лиш момент, а буду!
Дай часу, а буду князь!
Оза: Всякий чіп плете дурниці!
Пер Ґінт: Ну – побачиш!
Оза: Знай границі!
Ти зовсім зійшов з ума.
Впрочім: з нас іще колись
Може й вийшло б що путяще,
Коли б ти, мій пане сину,
Не ловив так вічно ґав.
Та з Гегштадта була добра
І тобі ішла на руку,
Легко б міг дівчину взяти.
Як би вмів закинуть сак…
Пер Ґінт: Так?
Оза: Старий собі дурак,
Добродушний, хоч упертий.
Небо бачить у дочці,
Але й Інгрид не з вівці.
Де вона йде, там і він
Чимчикує,
Мийниця посуду
Людина, яка береться ремонтувати що-небудь, не маючи відповідних навичок, і переважно все ламає
Кулак
Зверхньо, зарозуміло, гордовито
