плескать на мене?
Оза: (кидає на нього грудою моху)
В миг мене здійми відсіль!
Пер Ґінт: Ви ж самі того хотіли.
(Ближче)
Будьте мудрі і сидіть,
Та ногами не товчіть.
Не жбурляйте вниз камінням,
Бо покотитесь, як міх
Вниз із криші й буде сміх.
Оза: Ти, гільтаю!
Пер Ґінт: Без образи!
Оза: Ти кобольде[13], ти потворо!
Пер Ґінт: Посоромтесь!
Оза: Тьху!
Пер Ґінт: Не краще
Дать опрощення в дорогу?
Не дасте?
Оза: Хиба, що буком.
Пер Ґінт: Коли так, я ждать не можу.
Прощавайте! Але ж, гей –
Що ви вдієте тим стуком?
Скорше впадете.
(Іде геть)
Оза: Ах, Пер!
Чорт би з тебе шкуру дер!
Геть пішов собі! Мені
В голові, мов у млині!
(Кричить)
(Дві старі жінки з мішками на плечах йдуть доріжкою з гори попри млин)
Перша жінка: Хто кричить там?
Оза: Та ж це я!
Друга жінка: Оза! Глянь – сягла високо!
Оза: Тут нема на що дивитись –
В небо пташкою полину!
Перша жінка: Щасть вам, Боже!
Оза: Гей, драбину!
Злізти хочу! Ах, той Пер!
Друга жінка: Син ваш?
Оза: Можете тепер
Рознести сплітки про нього.
Перша жінка: Радо.
Оза: Вниз здійміть мене,
В Гегштадт душком побіжу!
Друга жінка: Він є там? То будьте раді –
Вже коваль йому утне!
Оза: (заламує руки) Боже милий! Що то буде,
Як вони його уб’ють?!
Перша жінка: Га – у смерті довгі руки –
Хто призначений, той – гинь!
Друга жінка: Вона вискочить зі шкіри.
(Кричить вгору)
Айвінд! Андерс! Ну-ко гляньте –
Чоловічий. голос: Що такого?
Друга жінка: Озин син
Посадив стару на млин.
II. Картина
Невеличкий горбок, вкритий кущами й бур’яном. Углибині, відмежована тином, біжить дорога. Пер Ґінт іде стежкою згори, швидко підходить до тину й дивиться на краєвид.
Пер Ґінт: А ось і Гегштадт! Митю буду там.
(Переступає тин і замислюється)
А що як Інгрид не сама?
(Притуляє до очей руку щитком й дивиться вдаль)
До чорта –
Кругом аж чорно від гостей весільних!
А, може, краще вернуся назад?
(Переступає тин)
Усі
Підземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам і металургам
