а слова мов змії
Печуть мене; очі палить це презирство!
Пригинцем іде повз тин. Сольвейга з малою Гельгою входять на подвір’я разом зі своїми батьками
Один мужчина: (до другого, поблизу Пер Ґінта)
Сторонські люди.
Другий: Ті, що там?
Перший: Із заходу.
Пер Ґінт: (заступає дорогу тим, що прийшли, показує на Сольвейгу й питається її батька)
Чи можна брати дочку твою гуляти?
Мужчина: (лагідним голосом)
Охоче, тільки мушу привітати,
Як звичай каже, господарів хати.
(Ідуть у хату)
Кухар: (подає Пер Ґінтові чарку)
Коли прийшов, то випий на здоров’я.
Пер Ґінт: (не перестаючи дивитися за новими гістьми)
Спасибіг, пити не прийшов. Спасибіг.
Кухар: (відходить. Пер Ґінт дивиться на хату й усміхається)
Така невинна, чиста, наче ангел!
А як вона спустила погляд вниз,
За плахту мами держучись, в руках
У неї бачу молитовник. Нуко,
Погляну зблизька!
(Хоче йти в хату)
Парубок: (виходить із кількома іншими з хати)
Гей, Пер! Додому йдеш і не гулявши?
Пер Ґінт: Не йду додому.
Парубок: Так чого ж тікаєш?
(Бере його за плечі, щоб повернути кругом)
Пер Ґінт: Іди до чорта!
Парубок: О, Коваля боїшся?
Пер Ґінт: Його боятись?
Парубок: А – забава в Люнді?
(Парубки сміються і йдуть туди, де танцюють)
Сольвейга: (на порозі)
То ти просив піти гулять з тобою?
Пер Ґінт: А що! Ти й досі не рішила справи?
(Бере її за руку)
Ходи!
Сольвейга: Не довго тільки, бо матуся
Казали хвильку погулять, тай годі.
Пер Ґінт: Матуся, справді? Ти хіба торішня?
Сольвейга: Смієшся з мене?
Пер Ґінт: Як же не сміятись?
Сольвейга: В маю я вперше приняла причастя.
Пер Ґінт: А як же ж звешся?
Сольвейга: Сольвейґа звусь, а ти?
Пер Ґінт: Пер Ґінт.
Сольвейга: (висовує руку) О, Боже!
Пер Ґінт: Що таке – злякалась?
Сольвейга: Зовсім ні, тільки підв’язка стиснула.
(Відходить від нього)
Жених: (тягне свою маму за спідницю)
Вона не хоче, мамо…
Мати: Що не хоче?
Жених: Не хоче!
Мати: Що ж бо?
Жених: Отворить комори.
Батько: (роздратований, шпиком)
Тебе би в стайню затворить!
