жестом)
Байдуже!
Мені тим шиї й голови не скрутять.
(Лягає в бур’ян. Довго лежить, заклавши руки за голову й вдивляється в небо)
Ну, й дивна хмара! Просто – наче кінь
На йому лицарь грає у сідлі,
А позаду відьма гонить на мітлі.
(Тихо сміється)
То мама їде і кричить – де гониш?
Отямся, Пере, в час, бо шию зломиш!
(Прислонює вії чимраз дужче)
Їй лячно, може? Просто перед нею
Пер гонить, в срібну вгорнений кирею,
Вінком промінним голова повита,
В коня іскряться золоті копита;
За ним, мов вихор, гонять горді вої,
Відважні, скорі на нові підбої.
В долині люде в чорну гурму збиті
Глядять угору. В них роти розкриті.
Жінки додолу хиляться покірно,
Вітають Пера і дружину вірну.
Пер Ґінт вже цісар – сипле в коло злотом
І сріблом ясним сіє на голоту,
Усім у царстві гарно вже живеться,
А Пер на човнах на підбій несеться;
Підбивши море, в пристань завертав,
Англійський принц на березі чекав,
Англійський цісар – зіступає з трону,
Бере із скрані золоту корону І каже…
Коваль:
(до інших людей, з якими він переходить із цього боку тину)
Глянь – Пер п’яний, мов свиня.
Пер Ґінт: (підіймається з бур’яну)
Я – цісар!..
Коваль: (нахиляється через тин і кепкує)
Встати ти не рад би? Що?
Пер Ґінт: Коваль! До чорта – що тобі потрібно?
Коваль: Люндівські танці ходять ще по костях!
Пер Ґінт: Іди до чорта! (підстрибує)
Коваль: Іду вже, йду, та хлопче
Скажи, де був ти тих шість тижнів довгих?
З чортами в горах накладав, чи що?
Пер Ґінт: Творив я там самі дива-дивенні.
Коваль: (моргає на других)
Почути раді.
Пер Ґінт: Ні. Це вам не вдасться.
Коваль: (через хвилину)
Ідеш у Гегштадт?
Пер Ґінт: Ні.
Коваль: Був час,
Що ти на дівку не дивився бісом.
Пер Ґінт: Мовчи, собако!
Коваль: (відступає назад) Що ж, ти не журися!
Як Інгрид дала гарбуза, то друга
Дасть може друге.
Ти ж син – Разма Ґінта!
Ходи-но з нами! Там дівок до ката,
Й удів там гарних найдеться без ліку!
Пер Ґінт: Підеш до чорта?
Коваль: Що ж, роби як хочеш.
Здоров! А дівку привітать від тебе?
(Ідуть геть, сміються
