Ні… але…
Пер Ґінт: Отже – геть!
(Хоче йти)
Інгрид: (заступає йому дорогу)
Знаєш, що тобі це може
Коштувати?
Пер Ґінт: Що ж таке?
Інгрид: Гроші, поле, честь при тобі,
Як не зрадиш.
Пер Ґінт: Я не з тих.
Інгрид: Ти обманець! (плаче)
Пер Ґінт: Ти ж здалася..
Інгрид: В безнадії.
Пер Ґінт: Я в шумі.
Інгрид: (погрожує)
Ти за все це заплатиш!
Пер Ґінт: Йди повісся серед лісу.
Інгрид: Отже, ні?
Пер Ґінт: Іди до біса!
Інгрид: О, ти лють мою почуєш!
(Сходить униз)
Пер Ґінт: (мовчить хвилинку, раптом скрикує)
Хай вас чорт усіх мордує,
Всіх до матері лихої!
Інгрид: (повертає голову, кличе з презирством)
Крім одної!
Пер Ґінт: Так! Одної!
II. Картина
Біля гірського озера. Земля довкола м’яка, болотяна. Наближається буря. Оза у відчаї кличе й оглядається довкруж. Сольвейга насилу встигає за нею. Її батьки й Гельга йдуть трохи далі від них.
Оза: (махає руками і рве на собі волосся)
Усе проти мене гуртом сприсяглося:
Діброви, гори, озера і ріки,
Шляхи його губляться в мряці,
Скеля упасти на нього готова.
Люде ж, о люде, нехай би піймала,
Було би по ньому! Та я нізавіщо
Не дам його – вирву з обнять самій смерті!
(Звертається до Сольвейги)
І як же не дивно? Це справді мій син,
Що вмів лиш грозити й плести теревені,
Що вмів попід хмари гуляти на рені,
Язиком до неба сягати з долин?
Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…
Удвоє ми з Пером недолі зазнали –
Бо знать тобі треба, що муж був пияк,
По селах ганявся, строїв небилиці,
Котилися гроші, неначе з криниці,
Я ж радити в горю не вміла ніяк.
Удвох ми із Пером трималися хати
Й старались як-небудь журбу розганяти,
Боротись з судьбою не було в нас сил,
Поглянуть їй в вічі не було відваги,
А всякому треба потіхи, розваги,
Як рибі водиці, а пташечці крил.
Один її найде у чарці, а другий
Шукає – чим міг би себе обмануть.
І ми розважали себе казочками
Про князів, царівен, про кляті клади,
Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,
Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,
Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?
(Знову перелякано)
Гу, що за гомін? Троль
