воно швидко відновиться. Тоді я цього ще не знав. Я справді думав, що ніколи більше не зможу дихати й помру. Я відчайдушно намагався вдихнути, але все, що я міг зробити, це блювати ще і ще. Це було просто неймовірно жахлива чортівня.
– Вставай і провалюй, – гаркнув він.
Після того, як усі пішли, я підійшов до нього дуже присоромленим.
– Вибачте, сер, а ви не могли б навчити мене цьому? – запитав я. – Я подумав, що коли повернусь до Браунсвіля, зможу вдарити якогось шибздика в живіт, і той впаде, а я зможу залізти до нього в кишені.
Ось де тоді були мої думки. Мабуть, він побачив у мені щось таке, що йому сподобалося, тому що після нашого другого сеансу він сказав мені: «То ти справді хочеш цим займатися?»
Тож ми почали регулярно тренуватися. А після наших тренувань я повертався до своєї кімнати і всю ніч боксував зі своєю тінню. Я ставав усе кращим. Тоді я цього ще не знав, але під час одного з наших спарингів я вдарив Боббі джебом і зламав йому ніс, мало не збивши його з ніг. Наступного тиждня він взяв відгул, щоб мати змогу вичухатися вдома.
Після декількох місяців тренувань я зателефонував мамі і попросив Боббі поговорити з нею по телефону. «Скажи їй, скажи їй», – просив я. Я хотів, щоб він сказав їй, який із мене вийшов хороший учень. Я просто хотів, щоб вона знала, що я на щось здатен. Я подумав, що вона могла б мені повірити, якби їй це сказала біла людина. Але вона просто відповіла йому, що їй важко повірити в те, що я змінився. Вона просто вважала мене невиправним.
Незабаром після цього Боббі прийшов до мене з ідеєю.
– Я хочу повести тебе до цього легендарного тренера з боксу Каса Д’Амато. Він може підняти тебе на наступний рівень.
– Про що ви, в біса, говорите? – запитав я. Тоді я не довіряв нікому, крім Боббі Стюарта. А тепер він збирався передати мене комусь іншому?
– Просто довірся цій людині, – сказав він мені.
І ось одного разу в березні 1980 року ми з Боббі поїхали на вихідні до Кетскілла, штат Нью-Йорк. Каса тренував у переобладнаному на тренажерний зал конференц-залі, розташованому над міським поліцейським відділком. Тут не було вікон і світло забезпечували кілька старомодних ламп. Я помітив на стінах плакати і вирізки з газет із фотографіями деяких місцевих хлопців, які досягли успіхів.
Кас виглядав саме так, як ви уявляєте собі крутого тренера з боксу. Він був невисокого зросту, повний, з лисою головою, і по ньому відразу було видно, що він сильний. Він навіть розмовляв жорстко, увесь його вигляд був сама серйозність – жоден м’яз на його обличчі не видавав навіть тіні посмішки.
«Здрастуйте, я Кас», – представився він. Він говорив із сильним бронкським акцентом. Він був із молодим тренером на ім’я Тедді Атлас.
Ми з Боббі вийшли на ринг і почали спаринг. Я розпочав бій сильно, по-справжньому заганяючи Боббі. Зазвичай ми робили по три раунди, але всередині другого раунду Боббі вдарив мене кілька разів правою і в мене
